Поняття здібностей

Однією з важливих рис сучасного розвитку суспільства є швидкий ріст потреби у науково-технічних кадрах, які володіють глибокими знаннями і здатні здійснювати творчий, дослідницький підхід до розв'язання різноманітних теоретичних і практичних завдань. Правильний добір і розстановка кадрів передбачають максимальну реалізацію можливостей кожної людини, а для цього необхідно виявляти ці можливості та розвивати їх. Виходячи із сказаного, можна зрозуміти той інтерес, який за останні 20-30 років проявляється в психолого-педагогічній літературі до проблеми здібних та обдарованих дітей, діагностики та формування здібностей на різних вікових етапах розвитку людини.

Насамперед слід відзначити, що термін „здібність” має дуже широке застосування в найрізноманітніших галузях практики. Зазвичай під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які виступають умовами успішного виконання якої-небудь однієї чи кількох діяльностей. Проте поняття „здібності”, як дозволяє стверджувати теоретичний аналіз відповідної літератури, не дивлячись на його давнє та широке застосування у психології, багатьма авторами тлумачиться неоднозначно.

Якщо підсумувати різноманітні варіанти існуючих підходів до дослідження здібностей, то їх можна звести до трьох основних типів. У першому випадку під здібностями розуміється сукупність різних психічних процесів та станів. Це найбільш широке та давнє тлумачення терміна „здібності”. З точки зору другого підходу під здібностями розуміють високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь, навичок, які забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з’явилося і було прийнятим у психології 18-19 століть і досить часто зустрічається у наш час. Третій підхід базується на твердженні про те, що здібності – це щось таке, що не зводиться до знань, умінь, навичок, але забезпечує їхнє швидке набуття, закріплення та ефективне використання на практиці.

Слід зазначити, що у вітчизняній психології експериментальні дослідження здібностей найчастіше будуються на основі останнього зі згаданих підходів. Найбільший внесок у розвиток таких досліджень вніс відомий російський психолог Б.М.Теплов. Він виділив наступні три основні ознаки поняття „здібність”:

- по-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; тому ніхто не буде говорити про здібності там, де мова йде про властивості, по відношенню до яких всі люди є рівними;

- по-друге, здібностями називають не будь-які взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності чи діяльностей; такі властивості, як, наприклад, запальність, в’ялість, повільність, які, безсумнівно, є індивідуальними особливостями деяких людей, проте зазвичай не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішності виконання яких-небудь діяльностей;

- по-третє, поняття „здібність” не зводиться до тих знань, навичок, умінь, які вже вироблені у даної людини; наприклад, часто буває, що педагог не задоволений роботою учня, хоча цей останній демонструє знання не менші, ніж деякі з його однокласників, успіхи яких задовольняють того ж самого педагога; своє незадоволення педагог мотивує тим, що цей учень працює недостатньо, оскільки, беручи до уваги його здібності, слід сподіватися на значно кращі індивідуальні результати.

Не дивлячись на те, що здібності не зводяться до знань, умінь, навичок, це не означає, що перші ніяк з ними не пов’язані. Від здібностей залежать легкість та швидкість набуття знань, умінь, навичок. Набуття ж знань, умінь, навичок, у свою чергу, сприяє наступному розвиткові здібностей, тоді як їхня відсутність виступає свого роду гальмом для розвитку здібностей.

Здібності, на думку Б.М.Теплова, не можуть існувати інакше як у постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається, якою на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається. Лише завдяки постійним вправам, пов’язаним із систематичними заняттями тими або іншими видами діяльності, ми підтримуємо та розвиваємо у себе відповідні здібності. При цьому слід зазначити, що успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від поєднання різних здібностей, до того ж це поєднання, яке дає один і той самий результат, може бути забезпечене різними здібностями.

Розвиток здібностей особистості залежить, по-перше, від вроджених якостей індивіда – задатків, які визначають рівень потенційних можливостей; по-друге, від конкретних умов його виховання та навчання. Існують так звані сенситивні періоди, коли розвиток тієї чи іншої здібності проходить найбільш швидко та легко. Якщо в такий період не було достатнього підкріплення відповідної діяльності, то з кожним наступним роком шанси розвитку певної здібності чи здібностей значно знижуються. Згідно з дослідженнями науковців, у формі відповідних задатків здібності передаються по спадковості, при цьому загальні здібності успадковуються краще, ніж спеціальні, а учбові (репродуктивні) – краще, ніж творчі.

Таким чином, здібності – це індивідуально-психологічні властивості особистості, які визначають міру успішності при виконанні або при засвоєнні тієї чи іншої діяльності. Два провідні фактори розвитку здібностей: це спадковість (у формі задатків) та вплив соціального середовища (через навчання та виховання). У зв’язку з великою кількістю різноманітних здібностей з метою їхньої наукової систематизації науковці створили декілька різних класифікацій.