Поняття екології людини як нового філософського погляду на суб'єкт-суб'єктні стосунки людини і природи

У 1866 році Ернст Геккель запровадив чіткий науковий термін "екологія".

Так була названа ним наука про спосіб життя тварин і їх багатосторонні та складні зв'язки з органічним та неорганічним природним середовищем, включаючи їх поведінку та розповсюдження. Тоді Геккель не міг навіть припустити, що сто років по тому це поняття, пройшовши значні зміни, набуде навіть деяке соціально-політичне забарвлення. За цей час, особливо за останні п'ятдесят років, екологія перетворилась на фундаментальну галузь знань, що орієнтована на вивчення природних взаємозв'язків між живим організмом та навколишнім середовищем. В наші дні у зв'язку з багатостороннім впливом людини на природні системи планети галузь екології рантово розширилась.

Чи може людина накликати на себе лихо, змінюючи природу? Як прослідкувати цей взаємозв'язок? Застосовуючи все більш нові та більш досконалі техніку і технологію, люди прагнуть створити середовище існування, по можливості не залежне від "капризних" законів природи. Вони уявляють, що вони дійсно є властителями природи. Це явне протиріччя пояснюється дуже просто. Людина, будучи творчою істотою, проте сама є творінням природи в буквальному смислі цього слова і залишається невід'ємною частиною природного суспільства. Вона не випадає із загального екологічного кругообігу біосфери нашої планети. Навіть лише те, що її існування залежить від наявності кисню в достатній кількості в атмосфері, сонячного світла і води, показує, наскільки повно цей творець підпорядкований законам природи. "Всі живі істоти, включаючи людину, -підкреслює американський еколог Б.Коммоиер, - як і вся її діяльність на поверхні Землі, пов'язана з розвитком техніки, промислового виробництва та сільського господарства, підпорядковуються загальним взаємопов'язаним циклічним процесам, кругообігу чотирьох відомих елементів, основних складових будь-якого життя та навколишнього природного середовища: кисню, вуглецю, водню та азоту".

Людина - невід'ємна частина всієї природи, і тому не може відірватися від неї, не може повністю поринути у створений нею технічний світ. В результаті людина сама підвергається реальній небезпеці забруднення та отруєння природного середовища.

Метою діяльності соціального працівника по екологічному вихованню є формування та розвиток таких складових екологічної свідомості як:

> екологічні наукові знання;

> риси світогляду, відношення і моральні позиції;

> практичні дії, що забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою, необхідні для підтримання збалансованого розвитку суспільства.

Принципи соціально-екологічного виховання:

> неперервності;

> системності;

> поєднання впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, діяльнісну сферу особистості;

> висвітлення екологічних проблем на глобальному, національному, регіональному і місцевих рівнях;

> спрямованості на розв'язання конкретних проблем навколишнього середовища;

> особистішої орієнтації;

> екологічної етики.

Особливості екологічного виховання в соціально-педагогічній діяльності: адекватне відображення базових понять відносно соціальної ситуації; збалансований біологічний, технологічний і соціологічний підхід, поєднання екологічного, соціально-економічного, соціокультурного вимірів при характеристиці кожної екологічної проблеми.

Робота соціального педагога в галузі соціально-екологічного виховання полягає в оцінці місцевої екологічної ситуації (стан навколишнього середовища, вплив на нього місцевого виробництва тощо), і включенню вихованців у практичні заходи, спрямовані на його покращання.