Поняття «механізм стримувань та противаг

Неузгодженість дій гілок влади, а почасти пряме протистояння між ними не є чимось новим для країн з демократичною формою правління, але в процесі розвитку демократії в країнах Європи сформувалися певні механізми та інститути конструктивного вирішення конфліктів. Як свідчить досвід країн–членів ЄС, надійним засобом усунення негативних явищ, що виникають у процесі організації та функціонування державної влади, є система стримувань і противаг, що надає необхідної самостійності органам державної влади у виконанні своїх функцій та, як зазначалося, водночас забезпечує їх взаємодію в процесі реалізації напрямів загальнодержавної політики. Сьогодні принцип поділу функцій влади в політико–правовій теорії зазвичай розглядається з позицій структурно–функціональних розмежувань діяльності органів державної влади, що зумовлено поділом владних функцій. Відтак цей принцип передбачає: розподіл повноважень між державними органами, які є носіями єдиної влади; забезпечення відносної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень; надання контролюючих повноважень кожній гілці влади. Взаємовідносини між

вищими органами держави виявляють відмінності між сучасними формами правління, що в

конституційно–правовій науці визначаються такими типологічними моделями організації державної влади:

• «жорсткий» поділ влади (притаманний президентським республікам);

• «м’який» поділ влади (парламентські республіки та парламентські монархії

• «змішаний» поділ влади (республіки зі змішаними формами правління).

Виходячи з положень європейської політикоправової доктрини поєднання функцій глави держави та глави виконавчої влади призводить до гіпертрофії влади президента, що може порушити баланс владних повноважень і порушуватиме сам принцип поділу влади. В межах зазначеної доктрини глава держави визначається як посадова особа, яка не належить до жодної гілки влади, але виконує роль «арбітра», забезпечуючи взаємодію у системі органів державної влади загалом. Органи державної влади, що виконують відповідні функції, при цьому мають тісно співпрацювати і взаємодіяти, незважаючи на формальний поділ повноважень.

Таке тлумачення принципу поділу функцій влади найбільше відповідає природі парламентських форм правління і є основою «м’якої» моделі поділу влади. Разом з тим класична система поділу з моменту її конституціювання у США суттєво урізноманітнилася під впливом політико-правової практики. Закордонні та вітчизняні науковці зазначають, що світовий розвиток конституціоналізму набуває нових змістовних характеристик, що дозволяє виокремити якісні періоди його розвитку