Право вето в конституціях країн світу

найбільш ефективним засобом впливу глави держави на законодавчий процес слід визнати інститут «вето». Вето - це прерогатива глави держави відмовити у підписанні законопроекту. Згідно із зарубіжними конституціями законопроект набуває нової якості - силу закону - тільки тоді, коли він санкціонується главою держави. Конституції зарубіжних країн встановлюють право глав держав підписати і ввести в дію законопроект шляхом його промульгування. Для цього главі держави конституцією конкретної країни визначається термін, протягом якого він повинен або схвалити законопроект, або відмовити в його підписанні. Як правило, такий термін обмежений 10-15 днями (ст. I розд. 7 Конституції США; ст. 10 Конституції Франції; ст. 88 розд. 3 Конституції Болгарії).

Конституційному праву зарубіжних країн відомі такі види вето: а) абсолютне; б) відкладальне; в) вибіркове; г) «кишенькове». Абсолютне вето (резолютивне) - це виключне право глав монархічних держав. Воно не випадково зветься абсолютним, оскільки заборону монарха парламентарії подолати не можуть.

Винятком із загального правила, що абсолютне вето - це вето глав монархічних держав, є Королівство Норвегія, де король має право лише відкладального вето. Відкладальне, або суспензивне, вето є прерогативою глав держав із республіканською формою правління, тобто президентов. Його специфіка, полягає у тому, що заборона глави держави може бути подолана парламентом або може мати тимчасовий характер.

Вибіркове вето являє собою, порівняно з відкладальним, досить гнучку й тому більш цілеспрямовану зброю в руках глави держави. Його закріплення і використання конституційним правом Аргентини, Мексики, Франції дозволяє главі держави накласти заборону не в цілому на законопроект, а на його окремий розділ, статтю, параграф. Правом вибіркового вето наділені й широко користуються губернатори більшості штатів США. Це право забезпечує губернаторам вплив на розподіл бюджетних коштів у штатах.

«Кишенькове» вето є специфікою конституційного права США. Воно використовується тоді, коли десятиденний термін для розглядання законопроекту президентом припиняється завершениям сесії Конгресу або перенесениям його засідань. Дана ситуація використовується президентом, якщо конкретний законопроект його не влаштовує, він не хоче його підписувати, а водночас він не хотів би скористатися відкладальним вето, тому що стосовно такого законопроекту відкладальне вето може підірвати його авторитет. Тоді президент відкладає законопроект («кладе до кишені»), він його не підписує під приводом, що десятиденний термін порушено, Конгрес розпущено, й повертати законопроект немає куди. У подібному випадку законопроект не набуває юридичної сили («кишенькове вето») й не одержує встановленої конституцією заборони (відкладальне вето). Конгрес не має спроможності подолати «кишенькове вето», тому що жодної процедури на пей випадок не передбачено. У такий спосіб президентська «бездіяльність» набуває сили абсолютного вето.

Після повернення з канікул Конгрес знову може прийняти до розгляду даний законопроект, але, починаючи з першої стадії законодавчого процесу - як новий законопроект. Нерідко така ситуація завершується тим, що після закінчення досить тривалого терміну відпадає потреба у подібному законопроекті.

Інститут вето у будь-якій формі не можна визнати демократичним, оскільки він становить діяльність виборного, представницького органу в залежність від одноособового глави держави, за яким завжди стоять певні політичні сили. Право вето скасовано в Іспанії, Швеції, Японії