Інтерпеляція та депутатський запит

інтерпеляція — це сформульована одним або групою депутатів і подана в письмовій формі вимога до окремо­го міністра чи глави уряду дати пояснення з приводу конкретних дій або з питань загальної політики. На відміну від звичайних депутатських запитань, які можуть бути поставлені в процесі роботи обох палат, інтерпеляції, за деякими винят­ками, вносяться тільки в нижні палати, перед якими уряди несуть політичну відповідальність. За процедурою інтерпеляції завжди прово­диться обговорення питання, яке є її предметом. Після цього відбувається голосування, і приймається резолюція. Наслідком інтерпеляції може бу­ти застосування санкцій до уряду: за її результатами нерідко в парла­менті ставиться питання про недовіру уряду.

Зміст процедури інтерпеляції в різних країнах має свої відмінності. При цьому звичайно встановлюються різного роду застереження, щоб зменшити можливість використання цієї процедури для дестабілізації парламентської та урядової діяльності.

Так, у Франції інтерпеляція має бути підтримана 1/10 складу національних зборів. Глава уряду чи міністр повинні дати відповідь не пізніше п'ятнадцяти днів з моменту її внесення. Якщо ж авторами інтер­пеляції є менша кількість депутатів, у палаті проводиться обговорення і приймається рішення щодо доцільності започаткування відповідної про­цедури. Член уряду, до якого звернена інтерпеляція, може повідомити про свою неспроможність дати на неї відповідь. Його відмова має бути вмотивованою і підлягає розгляду на сесійному засіданні. Палата може прийняти рішення про підготовку попереднього висновку за змістом інтерпеляції однією з її постійних комісій. Але в будь-якому випадку не припускається перенесення розгляду інтерпеляції на наступну сесію.

У Швеції парламент своїм рішенням визначає особу, якій передається інтерпеляція для підготовки відповіді у чотиритижневий строк. Припус­кається можливість обмеження реалізації депутатами свого права на інтер­пеляцію. Зокрема, остання інтерпеляція може бути внесена не пізніше кінця квітня, тобто за місяць-півтора до закінчення парламентської сесії. Якщо голова парламенту не вважає за потрібне обговорювати інтерпеляцію, він може запропонувати представницькому органу відхилити ій. В свою чер­гу, член уряду, до якого звернена інтерпеляція, може, давши пояснення, за­тримати свою відповідь на невизначений час. В такому випадку інтерпе­ляція втрачає, по суті, своє значення. Інтерпеляція анулюється, якщо на неї не було дано відповіді на тій самій сесії, на яку її внесено.

В Італії в нижній палаті парламенту відповідь на інтерпеляцію має бути дана після закінчення двотижневого строку з правом уряду на такий самий додатковий строк. За згодою авторів інтерпеляції відповідь може бути перенесена ще на пізніший строк. У сенаті дату відповіді на інтер­пеляцію встановлює голова палати, а у випадку незгоди з нею авторів інтерпеляції — сама палата. Уряд може відмовитися відповідати, вмоти­вувавши причину такої відмови.

Подібні процедури передбачені основними законами Литви, Словаччи­ни, Словенії та інших держав. Процедура інтерпеляції прийнята і в Швей­царії, хоча там не існує інституту політичної відповідальності уряду перед представницьким органом. Інтерпеляція вноситься в нижню палату від імені одинадцяти депутатів, а у верхню — чотирьох. Голови палат самі вирішують її долю, голосування з цього приводу не проводиться. У випадку, коли прий­мається рішення реалізувати інтерпеляцію, від імені палати формулюється доручення уряду негайно або на найближчому засіданні палати дати на неї усну відповідь. Звичайно члени парламенту використовують цю процедуру з метою зробити публічною критику уряду або окремих міністрів.

У ряді країн відповідні процедури офіційно визначаються як запит. У Болгарії окремі депутати парламенту можуть звертатися із запитами до уряду в цілому або до окремих міністрів. На пропозицію 1/5 складу пар­ламенту за змістом запитів проводяться обговорення і приймаються спеціальні рішення. В Австрії запит вноситься в нижню палату парламен­ту від імені п'яти депутатів. Уряд повинен дати відповідь на нього в усній або письмовій формі протягом двох місяців. Якщо уряд не може повідо­мити необхідну інформацію, то він зобов'язаний обгрунтувати це у своїй відповіді на запит. У ФРН, де запит вноситься від імені ЗО депутатів, да­та відповіді на нього погоджується з самим урядом. За умов, коли уряд відмовляється відповідати або ухиляється від відповіді протягом 15 днів, питання про дату обговорення запиту вирішує палата.

Парламентська практика Великобританії та інших англомовних країн не знає процедури інтерпеляції. Своєрідним її замінником тут є так звана пропозиція. За формою пропозиція — це проект резолюції, в якій визначається позиція нижньої палати з певного питання. Пропозиція обґрунтовується і ставиться на голосування в палаті. Вона створює мож­ливості для критики уряду. Саме тому пропозиції звичайно пропонуються опозицією. Одним з варіантів пропозиції може бути проект резолюції, що має на меті висловити недовіру уряду. Частіше у пропозиціях, пропонова­них опозицією, формулюється оцінка конкретної ситуації. Уряд, користу­ючись підтримкою парламентської більшості, завжди може відхилити подібні пропозиції або внести до них потрібні йому зміни. Більше того, він сам використовує процедуру пропозиції для обговорення в палаті важли­вих питань і формального схвалення свого курсу