Основні функції валютної біржі

Валютна біржа — установа, на базі якої здійснюють операції купівлі-продажу іноземної валюти, де визначають курси валют (валютні котирування) за фактичним співвідношенням попиту й пропозиції.

Функції валютної біржі:

- акумуляція попиту і пропозиції на валютному ринку;

- ьукладання угоди зі своїми членами та організація двосторонніх угод між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом;

- взаєморозрахунки в іноземній і національній валютах за угодами, укладеними на біржі;

- організація операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти;

- забезпечення додаткових гарантій виконання валютних угод;

- накопичення та аналіз інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку в країні й світі.

З метою створення передумов для переходу до оборотності національної валюти України в іноземні валюти Національний банк України організував Валютну біржу. Сьогодні це Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) — госпрозрахунковий підрозділ Національного банку України.

Біржові торги на УМВБ здійснюються за Статутом біржі, Правилами торгівлі і законодавством країни. Рішення про зміни й доповнення до Правил торгівлі приймає Біржовий комітет.

Правом участі в торгах володіють тільки члени УМВБ, які мають відповідний дозвіл (ліцензію) НБУ. Члени біржі здійснюють операції на УМВБ через своїх представників (дилерів), які діють за дорученнями.

Торги, як правило, починаються з курсу, який було зафіксовано останнім на попередніх торгах. На початку торгів курсовий маклер оголошує суми заявок.

Якщо загальний розмір пропозиції іноземної валюти на початку торгів перевищує попит на неї, то курсовий маклер знижує курс іноземної валюти (або підвищує його, якщо розмір пропозиції менший, ніж попиту).

У разі підвищення курсу іноземної валюти дилери можуть подавати під час торгів додаткові заявки тільки на скорочення суми купівлі або збільшення суми продажу іноземної валюти за черговим оголошеним курсом. Якщо курс знижується, добирають додаткові заявки на збільшення суми купівлі або скорочення суми продажу.

Після завершення торгів відбувається котирування — визначення середньої ціни купівлі й продажу валюти.

Право купувати і продавати іноземну валюту на біржі через членів біржі мають резиденти (клієнти). Для купівлі чи продажу іноземної валюти клієнт подає члену біржі заявку, отримавши яку, член біржі перевіряє право клієнта на зовнішньоекономічну діяльність та його платоспроможність.

У заявці на купівлю валюти покупець декларує, згідно з чинним законодавством, мету використання валюти:

- купівля чи продаж товарів і послуг;

- реалізація прав на інтелектуальну власність;

- переведення за кордон дивідендів від інвестицій в еконо­міку України;

- переведення за кордон грошових коштів для обслугову­вання зовнішнього боргу;

- оплата витрат на відрядження своїх працівників за кордон тощо.

Уповноважені банки можуть купувати іноземну валюту для продажу фізичним особам для вивезення її за кордон (згідно з діючим законодавством), якщо це передбачено ліцензією НБУ.

Нерезиденти мають право купувати іноземну валюту для репатріації прибутку від Інвестування капіталу в Україну і на цілі, передбачені валютним законодавством України.

Перед початком торгів курсовий маклер оголошує суму заявок на продаж і купівлю валюти. Заявки на продаж складають пропозицію, на купівлю - попит.

Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу.

Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг заявок на продаж іноземної валюти дорівнює обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, який стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків по них на торгах. Фіксинг не досягається автоматично.

Існують певні правила, що сприяють його встановленню.

1. Якщо пропозиція перевищує попит, то маклер знижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної.

2. Не допускається зміна напряму руху курсу іноземної валюти до національної після першої зміни початкового (стартового) курсу.

3. Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно від різниці між попитом і пропозицією вона може встановлюватися від 0,1 до 10 одиниць.

4. Додаткові заявки щодо зміни суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів.

5. Корегування додаткової заявки, яка змінює співвідношення попиту і пропозиції на зворотне, укладається у виконанні її частини в тому обсязі, якого не вистачає для її задоволення.

При корегуванні заявок використовуються такі їх види:

* що додає валюту на продаж;

* що знімає валюту з продажу;

* що збільшує обсяг купівлі валюти;

* що зменшує обсяг купівлі валюти.

При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет має та заявка, яка більша за величиною.

Головні учасники сучасного валютного ринку

В Україні в операціях на валютному ринку беруть участь:

центральні банки (в Україні це Національний Банк); інвестори; брокерські фірми; комерційні банки; корпорації, фірми, підприємства; валютні спекулянти (дилери); індивідуальні продавці та покупці валюти.

Центральні банки відіграють особливу роль, оскільки виконують функції нагляду й контролю пропозиції грошей і процентних ставок. Центральні банки здійснюють інтервенції для впливу на ринкові коливання і використовують запаси іноземної валюти для змінень процентних ставок через операції на грошовому ринку. Серед найактивніших центральних банків світу виділяють Федеральну Резервну Систему США, Німецький Бундесбанк, Банк Японії, Банк Англії і Банк Франції. Національний Банк України є центральним банком України, її емісійним центром.

Інвестори як юридичні, так і фізичні особи, відіграють важливу роль на валютному ринку. По-перше, в разі реалізації інвестиційних проектів, особливо міжнародних, вони активно формують як попит, так і пропозицію на валюту. По-друге, забезпечуючи переливання капіталів між країнами, інвестори впливають на загальні тенденції розвитку їхніх ринків, у тому числі валютних.

Брокерські фірми є професійними посередниками під час купівлі і продажу валюти як на біржовому, так і на поза-біржовому валютних ринках.

Комерційні банки здійснюють інтеграцію іноземної валю­ти, депозитів і платежів за дорученням клієнтів. Дійовими особами ринку є комерційні банки, котрі встановлюють обмінні курси, адже зі зміненням курсів досягається баланс між попитом і пропозицією.

На валютному ринку, як і на будь-якому іншому, є відмін­ність між оптовою ціною, якою є міжбанківський обмінний курс, і роздрібною — курсом комерційних банків для їх клієнтів (підприємств, фізичних осіб тощо). Це пов'язане з низкою чинників, до яких належать: цінність клієнта для банку; розмір і тип операції; дата укладення угоди; ринкові зміни з причини міжнародних конфліктів; природні катастрофи, неврожаї чи зміни урядової політики, фінансові кризи.

Корпорації, фірми й підприємства під час валютних торгів використовують ринок іноземної валюти як засіб покриття, або хеджування (страхування) платежів чи зобов'язань в іноземній валюті.

Валютні спекулянти — за них можуть правити банківські заклади, фірми, юридичні й фізичні особи, що здійснюють операції з метою отримання прибутку від змінень валютних курсів у часі або на різних ринках, а також навмисного прийняття на себе валютного ризику. Валютні спекуляції можливі у формі відкритої позиції (тобто в термінових валютних угодах, валютному арбітражі) або як навмисне ухилення від страхування валютного ризику. Результати валютної спекуляції залежать від об'єктивності оцінки її учасниками динаміки валютних курсів, що зумовлює значні виграші або втрати валюти, призводить до краху окремих банків і фірм.

Індивідуальні покупці або продавці валюти, які здійснюють операції з допомогою фінансових компаній, не мають істотного впливу на ринок.