Суть, умови та види підприємницької діяльності. Організаційно-правові форми підприємництва

Тема 7. Суб’єкти ринкової економіки.

План

1. Суть, умови та види підприємницької діяльності Організаційно-правові форми підприємництва.

2. Сутність домогосподарства. Функції домогосподарств. Доходи та витрати домогосподарств.

3. Підприємство. Капітал підприємства і його кругообіг.

4. Витрати підприємства та їх структура. Прибуток як кінцевий результат діяльності підприємства.

Література:

1. Господарський Кодекс України - К., Видавництво «Істина», 2003.

2. Політична економія. Навч. посібник / За ред. К.Т.Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001

3. За загальною редакцією Ю.В.Ніколенка. Політекономія: Підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003

4. Г.І.Башнянин, П.Ю.Лазур, В.С.Мєдвєдєв. Політична економія. Київ, Ельга, Ніна-Центр, 2002

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навчальний посібник – К: Вища школа, 1998

6. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник – К, ВЦ «Академія», 2001

7. Основи економічної теорії: політичний аспект. Підручник. За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка – К., Вища школа, «Знання», 1997

Суть, умови та види підприємницької діяльності. Організаційно-правові форми підприємництва.

Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. До початку останньої третини ХІЇХ ст. підприємець одночасно був власником капіталістичного підприємства.

З кінця ХІХ ст. і до наших днів підприємець необов’язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало існування такого поняття, як поєднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем у наш час, необов’язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки головним капіталом підприємця є не гроші, не знаряддя або предмети праці, а його господарський хист, уявлення про суспільні потреби знання психології споживача. Саме вони і обумовлюють очікуваний прибуток.

Також необхідно і важливо відрізняти підприємство від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника). Підприємець – це самостійний агент ринку котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності.

Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань поставлених підприємцем. Він фактично не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду. Стає підприємцем.

Підприємець зазвичай є власником капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером.

Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцем. Діяльність підприємця дає суспільству такі переваги.По-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу.

Саме вміння примножувати багатство, розкривати і розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві.

По-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, підприємець намагається виходити не тільки з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення.

По-третє, лише підприємець здатний організувати суспільне виробництво таким чином, щоб витрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способам.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, додати протидію середовища тощо. Воно виступає, головним чином, як прояв економічної та організаційної творчості і новаторства. Отже, підприємство – це багатопланове явище, що може бути описаним з економічної та політичної точок зору. У зв’язку із цим можна дати таке тлумачення терміна „підприємництво”.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства (організації). Щодо Господарського Кодексу України, то там зазначено, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42).

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою.

Більш повному розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття „підприємництво”.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися у ХУІІ ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше.

Вперше поняття „підприємець” у науковий обіг ввів англійський економіст Ричард Кантільйон. Основною рисою підприємця він вважав вміння ризикувати.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом ХУІІ – ХІХ ст.. зробили відомі західні економісти А.Сміт, Ж.Б.Сей, А.Маршал, Й.Шумпетер.

Підприємець, за висловом А.Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.

У ХУІІ ст. Подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов’язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Для Сея підприємець – це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці, це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю).

Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. Особливо він наголошував на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера, який найважливішою рисою підприємця вважав новаторство.

Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2) постійна наявність фактора ризику;

3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;

4) інноваційний характер діяльності.

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

ініціативність і пошук не традиційних рішень у сфері бізнесу;

готовність наражатися на ризик;

гнучкість і постійне самооновлення;

цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Не треба ототожнювати поняття „підприємство” та „підприємливість”.

Підприємливість – це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі навики й можуть бути підприємливими. Як показує світовий досвід, лише 5-8% населення країни є представниками підприємницьких кіл. Сутність підприємства більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну). Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей у здійсненні техніко - економічних, наукових розробок, проектів, що пов`язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

І зазначеного вище випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватися науково – технічною, організаційною і комерційною, економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань, воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якої є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого –персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.

В Україні суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

Громадяни України, інших держав, необмежені законом у правоздатності та дієздатності;

Юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України „Про власність”.

Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

Без використання найманої праці;

З використанням найманої праці;

Без утворення юридичної особи;

З утворенням юридичної особи.

Підприємництво може розвиватись лише в певному економічному середовищі. Ідеться про економічну автономію підприємництва. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними витратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово –кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатись у неї.

Одержання прибутку – дуже важлива мета для підприємця. Однак це не самодіяльність. Для нього головне використання прибутку для більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною зацікавленістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємств остання висувається на перший план.

Одна з найхарактерніших рис цивілізованою підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже, щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентноспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний процес, якість товару як виробничого призначення, так і особистого споживанням, а також його здешевлення. Тому розвиток підприємства неодмінно пов’язується з постачанням на ринок якісних і дешевих товарів.

Крім того, підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які б реально забезпечували, а не просто декларували самоврядування, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система чинних законів, які б захищали підприємництв й забезпечували стабільне ринкове середовище та стійкі „ правила гри “ на ринку.

Актуальною рисою підприємництва є прозорість його виробничо-комерційної діяльності відповідно до чинного законодавства та принципів добросовісної конкуренції. Одна с хвороб вітчизняного підприємництва, яка створює його суть, а отже, і суть економічних та політичних перетворень – формування потужною тіньового підприємництва, яке контролює близько 50% суспільного капіталу продукції ринку.

Види підприємницької діяльності – це сфера та напрями, в яких реалізуються цілі підприємства такими сферами є виробнича, наукова, комерційна, фінансова і страхова.

Виробниче підприємство – підприємство, спрямоване на виготовлення різноманітної продукції, виконання робіт і надання послуг для споживачів.

Якщо виробництво не спрямоване на задоволення суспільних потреб (наприклад, вирощування овочів на дачній ділянці для власного споживання), воно не є підприємницькою діяльністю.

Наукове підприємство – підприємство, що виступає пере виробничою стадією виробництва і реалізується у діяльності ризикових підприємств, які працюють над втіленням у виробництво нової ідеї чи проекту, а отже спеціалізується на проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок.

Комерційне підприємство – діяльність щодо купівлі-продажу товарів і послуг. Такою діяльністю займається передусім торгівельні організації, різні посередники.

Фінансове підприємство – діяльність щодо купівлі-продажу грошей, валюти і цінних паперів. Такою діяльністю займається комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні фонди та ін.

Страхове підприємство – діяльність щодо страхування ризиків та відшкодування витрат. Цей вид діяльності здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди та інші організації.

Принципи підприємницької діяльності

Підприємство здійснюється на основі:

Вільного виробу підприємцем, видів підприємницької діяльності;

Самостійного формування підприємцем програми діяльності, виробу постачальників і споживачів продукції, що виробляться, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

Вільного найму підприємцем працівників;

Комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

Вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

Самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.