Криза світової валютної системи — загострення валютних суперечностей, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва. Це поняття виникло у зв’язку з кризою Першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років (1913—1922), Генуезька валютна система існувала вісім років (1929—1936), Бреттон-Вудська — 10 років (1967—1976).
Криза світової валютної системи веде до скасування старої валютної системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.
Види валютних криз
Локальні валютні кризи — уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світової валютної системи. (Після Другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та в інших країнах.)
Циклічні валютні кризи є проявом економічних криз. Спеціальні валютні кризи викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайні обставини тощо.
|
|
Основні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):
1. Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.
2. Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалася на золотому стандарті, зазнали поразки.
3. Велика тривалість: з 1929 р. до осені 1936 р.
4. Тяжкі наслідки кризи для економік країн світу: курс деяких валют знизився на 50—84 %; операції з міжнародного кредитування, особливо довгострокові, були припинені через масове банкрутство іноземних боржників, зокрема Німеччини, Австрії та Туреччини, які припинили зовнішні платежі. Унаслідок цього утворилася велика маса «гарячих» грошей, тобто грошей, які стихійно переміщувалися з однієї країни в іншу в пошуках спекулятивних прибутків.
5. Нерівномірність розвитку кризи у світі. Так, криза уражала то одні, то інші країни, у різний час і з різною силою.