2015-06-28
571
Генетичні підходи до вивчення поведінки дозволяють з’ясувати, з чим пов’язана мінливість певної ознаки, тобто чи викликана вона мінливістю генотипів даної групи тварин чи зовнішніми відносно генотипу подіями, які впливають на ЦНС і на поведінку. В таких дослідженнях важливу роль відіграє використання генетичних моделей – груп тварин, які складаються з “генетично охарактеризованих”, часто ідентичних за генотипом особин з певними фізіологічними чи біохімічними особливостями. Використовують, наприклад лінійних тварин – це вже селектовані лінії. Між лініями (щурів та мишей) виявляються відмінності за тими чи іншими ознаками поведінки. Наступним кроком в таких дослідженнях є схрещування лінійних тварин, які виявляють контрастні значення ознаки, з отриманням гібридів і аналізом розщеплення ознак в 2 і наступному поколіннях. Поряд з цим в генетиці поведінки використовуються селектовані лінії, сформовані шляхом штучного добору на високі та низькі значення якоїсь певної ознаки поведінки (в таких випадках для схрещування в наступних поколіннях відбирають тварин відповідно з високими та низькими значеннями тієї поведінкової ознаки, що цікавить експериментатора). Після виведення таких ліній часто проводять їх схрещування і аналіз проявів ознак у потомства.
Дані такого класичного генетичного аналізу дають змогу зробити висновок про кількість генів, які здійснюють основний вклад в мінливість досліджуваної ознаки поведінки. Тестування поведінки гібридів 1 покоління дає інформацію про домінантне, проміжне та рецесивне успадковування ознаки. Якщо ця ознака визначається 1, 2 чи 3 генами, то це можна встановити за типом її розподілу у гібридів 2 покоління і потомків зворотного схрещування. Якщо ж більше генів, то необхідно використовувати методи генетики кількісних ознак.
Сучасний етап розвитку науки збагатив генетику поведінки новими методами:
q метод рекомбінантних селекційних ліній
q метод QTL – quantitative trait loci
q створення і дослідження мозаїчних та химерних тварин
q створення трансгенних організмів та тварин-нокаутів.
Миші – важливий експериментальний об’єкт нейрогенетики та генетики поведінки. На мишах різних ліній досліджено генетичні варіації в поведінці і кореляції складних ознак поведінки з мінливістю будови деяких відділів мозку. При вивченні нейробіологічних основ процесу навчання використовуються миші, у яких генно-інженерними методами певні гени або виключені (миші-нокаути) або видозмінені (штучні мутанти). Вивчення таких тварин методами генетики поведінки дає змогу моделювати перебіг неврологічних та психічних захворювань людини (епілепсія, алкоголізм, депресивні стани, хвороба Альцгеймера).
Щурі також часто використовуються як об’єкт генетики поведінки. Але в меншій морі оскільки розведення щурів в кількостях достатніх для проведення генетичних експериментів є дуже дорогим.
