Поняття використання земельних ресурсів на підставі права постійного землекористування, яке у попередніх земельно-правових актах розглядалося як вічне і безстрокове, є досить усталеним у вітчизняному законодавстві. Безумовно, це право нині помітно потіснено різноманіттям власницьких підстав використання земельних наділів і втратило свою провідну роль у земельному законі. Але як визнаний законом і правомірний спосіб добування корисних властивостей землі з конкретних земельних ділянок воно в обмеженому вигляді існує й досі.
Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування ділянкою, яка знаходиться у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Незважаючи на те, що це право в законодавчому порядку позначається терміном "землекористування", зміст останнього охоплює і право володіння земельною ділянкою. Включення до складу права землекористування права землеволодіння обумовлено специфікою земельної ділянки як об'єкта права, яким неможливо реально користуватися без володіння ним у правовому розумінні. Більше того, право володіння земельною ділянкою у переважній більшості випадків є необхідною передумовою правомірного користування нею у розумінні добування її корисних властивостей1.
|
|
На відміну від права власності на землю праву землекористування притаманні лише правомочності володіння та користування
1 Див: Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право й правовая охрана окружающей природной средьі: Общая часть. — Харьков, 1986. — С. 151.
земельною ділянкою, їх нормативно-правовий зміст мало чим відрізняється від аналогічних правомочностей власника землі. Проте необхідно підкреслити, що конкретний зміст правомочностей володіння і користування землекористувача визначають власники землі. Але правомочність розпорядження завжди залишається за власниками земельних ділянок. Такою правомочністю у праві постійного землекористування володіє держава або відповідна територіальна громада.
Спільною рисою права власності на землю і права постійного землекористування є їх безстроковість. Не встановлений заздалегідь строк права постійного землекористування, як й права власності, надає сталого характеру постійному землекористуванню та підвищує ступінь стабільності правомочностей землекористувача. У цьому полягає перевага права постійного землекористування перед іншими видами користування земельними ділянками.
Об'єктами права постійного землекористування є земельні ділянки, які надаються з усіх категорій земель державної або комунальної власності. У зв'язку з цим це право має особливе значення для використання цих ділянок, які не підлягають передачі у приватну власність в силу їх особливої цінності або призначення для забезпечення публічних інтересів.
|
|
Суб'єктами права постійного землекористування можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації. Так, відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Ними можуть бути, наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, що здійснюють управління житловими комплексами і надають комунальні послуги, природоохоронні, оздоровчі та наукові установи і навчальні заклади державної або комунальної власності, лісогосподарські та водогосподарські організації, органи державної влади і місцевого самоврядування тощо.
Юридичне значення права постійного землекористування полягає в тому, що воно виключає можливість виникнення так званої "подвійної" власності держави або територіальних громад та їх підприємств, установ і організацій. Наявність цього інституту формує систему земельних відносин, за яких держава або територіальна громада є власниками землі, а їх підприємства, установи та організації — постійними користувачами земельних ділянок.
Праву постійного землекористування притаманна і певна специфіка його виникнення. Порівняльний аналіз різних підстав виникнення права на землю дає можливість зробити висновок, що право постійного користування земельними ділянками для державних і комунальних підприємств, установ і організацій може виникати лише на підставі їх відведення. Договірні та інші підстави на-
буття цього права є неприйнятними. Таким чином, акт відведення земельної ділянки як багатостадійний і комплексний юридичний факт, що породжує право постійного землекористування державних та комунальних підприємств, установ і організацій, є єдиною підставою його виникнення.
Право постійного землекористування, яким наділені лише державні та комунальні підприємства, може мати безліч різновидів. Це залежить від тих ознак і критеріїв, що становлять підставу їх розмежування. Так, за ознакою використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням це право надається для задоволення сільськогосподарських потреб і потреб житлового та громадського будівництва, потреб промисловості, транспорту, зв'язку та оборони, для природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних потреб, ведення лісового та водного господарства тощо. У свою чергу, право постійного сільськогосподарського землекористування державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям надається для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також у науково-дослідних і навчальних цілях, що передбачено ст. 24 ЗК.
На підставі спеціальних критеріїв постійного землекористування можна виділити, наприклад, на землях сільськогосподарського призначення постійне користування богарними і поливними ділянками, орними і луговими угіддями, на землях житлової та громадської забудови — селітебне і рекреаційне користування ними тощо. Кожен різновид цього користування має свої особливості, зумовлені метою надання земельної ділянки, умовами користування нею, правами та обов'язками землекористувачів, що дістає вияв у змісті права постійного землекористування.