Дайте визначення інформаційного суспільства і спроектуйте його на українські реалії

Міжнародна інформація

Інформаці́йне суспільство (За концепцією постіндустріального суспільства) - нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне суспільство, є:

-збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

-збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті;

-створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Щабель в розвитку сучасної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням долі інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП), створенням глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задовільнення їхніх соціальних і особистісних потреб в інформаційних продуктах і послугах.

ІС настає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, «інтелектуальних» комп'ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Це забезпечує кожній особі (закріплюється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та інше). Завдяки цьому забезпечується найбільший прогрес і свобода людини, можливість її реалізації.

Інформаційне суспільство — одне з численних понять низки концепцій, які конкретизують теорію постіндустріального суспільства (Даніель Белл). Найбільш репрезентованими є концепція її «третьої хвилі» (Елвін Тофлер) та І.с. (Лайнон, Масуда). Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський). Основна ідея концепцій І.с. полягає у тому, що суспільство, котре раніше позначалося як постіндустріальне, швидко набуло ознак, які дають підстави стверджувати, що воно є інформаційним. Це означає, що основною ознакою цього суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу. На швидке зростання обсягу інформації та її значення звернув увагу ще Белл у праці «Прихід постіндустріального суспільства» (1973), хоча сам він термін І.с. не використовував. У межах концепцій І.с. існують дві протилежні тенденції щодо оцінки самого факту перетворення інформації у потужну соціальну силу.

Згідно з першою, оптимістичною, інформатизація суспільства, зокрема, комп'ютеризація, становить безумовне соціальне благо. Наприклад, за Тофлером, в І.с. створюють принципово нові умови для праці (індивідуальна праця, зазвичай, за комп'ютером), зростає рівень свободи та усвідомлення людиною своїх можливостей, більш виваженими та науково обґрунтованими стають політичні рішення, що справляють значний вплив на всі сфери життєдіяльності людини. Масуда також вважає, що І.с. приведе до формування принципово нового типу людини — більш «людяної», екологічно зорієнтованою. Еволюція людства зміниться на коеволюцію — обопільний розвиток людства та природи.

Представники іншої тенденції, песимістичної (насамперед Лайон), розглядають І.с. як суспільство маніпулятивне, до того ж, як таке, в якому рівень маніпулювання людиною швидко підвищується. Інформаційні технології дедалі ширше починають викоритовуватися у політиці, перетворюючись у політичні технології. Згідно з Лайоном, сфера комунікацій, що виникає внаслідок застосування цих технологій, призводить до того, що більша частина населення абсолютно не усвідомлює стану «реального розподілу влади й контролю в цьому суспільстві».

З початку 90-х рр. в Україні почали відбуватися поступові зміни в інформаційній сфері. Насамперед, виник і почав розвиватися ринок персональних комп'ютерів та іншої інформаційної і телекомунікаційної техніки. Важко наводити цифри по сьогоднішній Україні, бо держава ще не вийшла із стану соціально-економічного хаосу. Статистика ж свідчить про наявність деякої стабільності, а хаос є станом невизначеності. І все ж можна навести деякі цифри.

Серед головних проблем інформатизації України існує проблема забезпечення інформаційних технологій, систем і інформаційних середовищ сучасними засобами інформатизації, основу яких складають програмно-апаратні засоби обчислювальної техніки (ЗОТ), зв'язку і мікроелектроніка.

Україна має значний науково-технологічний та людський потенціал для створення на своїй території високорозвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури і повноцінної інтеграції у глобальне інформаційне суспільство. Щороку в Україні приблизно удвічі збільшуються обсяги даних, що зберігаються.

На фоні більш стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій у світі, очевидно, що процеси відставання України в сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій тривають і зараз. Серед інших проблем формування інформаційного суспільства в Україні можна назвати: відсутність координації зусиль державного і приватного секторів для ефективного використання наявних ресурсів; низьку ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, повільні темпи впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у політичну і соціально-економічну сферу; повільна побудова національної інформаційної інфраструктури, відставання в галузі інформаційних технологій і розвитку засобів обчислювальної техніки, недостатній рівень подання органами державної влади місцевого самоврядування інформаційних послуг з використанням Інтернету; нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп’ютерних і телекомунікаційних засобів, формування “інформаційного розриву” між окремими регіонами, галузями економіки і різними верствами населення; низький рівень забезпеченості населення комп’ютерною технікою; недостатній рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі і недостатня присутність в Інтернеті україномовних інформаційних ресурсів; відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж і аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових рахунків за товари і послуги і т. ін., низька інформаційно-правова культура суспільства в цілому; не вирішується в повному обсязі питання захисту авторських прав на програмну продукцію, відсутні системні державні рішення, спрямовані на утворення національних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентноздатного програмного забезпечення; недостатній рівень комп’ютерної грамотності населення, впровадження нових методів навчання з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; недостатня фінансова підтримка наукових досліджень в галузі інформатизації і дефіцит фахівців у сфері інформатизації і т. ін.

Широкий список подібних проблем можна узагальнено сформулювати як проблему інтеграції всіх верств населення в інформаційне суспільство. При цьому істотними пробілами сучасної української державної політики формування інформаційного суспільства є те, що вона не враховує комплексності і системності ідей інформаціоналізму. Рішення перерахованих проблем інформатизації в цілому розглядається фактично як окремий процес, а не як складова демократичної сутності суспільного керування. Крім того, позначені проблеми ускладнюються низьким рівнем економіки України.

Однак, незважаючи на наявність ряду проблем, Україна має певні успіхи в побудові інформаційного суспільства. Аналіз стану і тенденції розвитку української інформаційної інфраструктури дозволяє говорити про те, що в Україні склався необхідний історичний і сучасний досвід для розвитку інформаційного суспільства. Серед передумов для переходу до інформаційного суспільства й інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство можна назвати давні традиції і підходи до організації і керування інформаційною діяльністю – ще на початку 50-х років ХХ ст. в Україні був створений третій у світі комп’ютер (після США і Великобританії), сформована всесвітньо відома школа кібернетики й обчислювальної техніки під керівництвом академіків С.А. Лебедєва і В.М. Глушкова, покладений початок новим науковим напрямкам – дослідження штучного інтелекту, багатопроцесорних електронних обчислювальних машин, теорії самоорганізації, системний аналіз та ін., завдяки яким світова кібернетика піднялася на новий якісний рівень.

В українському суспільстві склалося досить повне уявлення про можливості і переваги, які надають комп’ютерні й інформаційні технології. Інформація стає суспільним ресурсом розвитку, масштаби її використання вже можуть зіставлятися з традиційними (енергія, сировина і т. ін.). У суспільній думці складається розуміння актуальності завдань переходу до інформаційного суспільства з політичної й економічної точок зору, збільшується частина фінансових потоків, що спрямовуються на розвиток інформаційної інфраструктури і задоволення інформаційних потреб суспільства.

Стійко розвиваються всі сектори інформаційного ринку. Можна говорити про те, що в Україні формується й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, засобів масової інформації, інформаційних технологій, продуктів і послуг.

Бізнес інформаційних технологій, виробництво комерційних консультативних послуг, послуги щодо створення і збереження інформаційних ресурсів, рекламної продукції, аудіо- і відеорозваг, засоби масової інформації є чи не найбільш прибутковими в українській економіці.

У цілому в країні, незважаючи на економічний спад, зростає парк ПК, прискореними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Зростає кількість корпоративних інформаційних мереж і безупинно збільшується число абонентів Інтернету

Інтенсивно розширюється національна мережа зв’язку, що використовує супутникові канали. Успішно здійснюється телефонізація країни і стрімко зростає ринок засобів мобільного зв’язку; значною мірою інформатизовані багато галузей господарства, банківська сфера і сфера державного керування.

Крім того, Україна має висококваліфікований кадровий потенціал в інформаційній сфері. Незважаючи на значні втрати в сфері інформатизації при розпаді СРСР, Україна має унікальний кадровий потенціал і виробничі можливості щодо забезпечення інформаційними ресурсами. У країні нараховується 23 тис. програмістів, що одержали сертифікати в сфері інформаційних технологій. Україна посідає за цим показником четверте місце у світі. Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова, Інститут проблем математичних машин і систем, Інститут проблем реєстрації інформації, НТУУ “Київський політехнічний інститут”, Харківський національний університет радіоелектроніки й інші установи широко відома своїми науковими досягненнями в сфері інформатизації.

Важливою передумовою становлення інформаційного суспільства в Україні стало формування його правових основ. Прийнято закони України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” і “Про Національну програму інформатизацій”, інші нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту інтелектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації тощо.

Сьогодні Україна є частиною світового політичного й економічного співтовариства настільки, наскільки вона ніколи не була в минулому. У прямому і переносному значенні Україна приєднана до іншого світу кабельними і супутниковими каналами зв’язку, активно використовуваними сотнями тисяч стільникових і простих телефонів, факсів, комп’ютерів і т. ін. При цьому в нас існує реальна можливість використовувати досвід, як позитивний, так і негативний, накопичений в інших країнах, причому, таких що знаходяться на різних рівнях економічного і технологічного розвитку. Крім того, на даний час в Україні накопичений великий обсяг інформаційних ресурсів, що продовжує збільшуватися завдяки бурхливому розвитку Інтернет-технологій.

Слід враховувати, що описані тенденції відбуваються в основному стихійно і слабко погоджуються. Наявність перерахованих передумов не є достатньою умовою для автоматичного входження України в інформаційне суспільство, однак, ці й інші передумови дозволяють вважати, що вітчизняний ринок інформаційно-комунікаційних технологій знаходиться в стані активного становлення і за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні. Разом з тим необхідно відзначити, що стан становлення інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу і можливостям України.

Необхідно визнати, що перехід України до інформаційного суспільства неминучий і необхідний, він нерозривно пов’язаний з подальшою демократизацією політичного і громадського життя і припускає презумпцію відкритості інформації для громадян і захист їхніх інформаційних прав.

Довгостроковою стратегічною метою України повинна стати побудова демократичного інформаційного суспільства, створення розвинутого інформаційно-комунікаційного середовища і входження країни до світового глобального інформаційного співтовариства, що повинно забезпечити суттєве підвищення якості життя населення, сприяти соціально-політичній стабільності суспільства і держави, підвищенню конкурентноздатності країни, результативності науки, якості освіти й охорони здоров’я, а також забезпеченню створення нових робочих місць і наданню можливостей для реалізації здібностей кожною людиною. За таких умов актуалізується питання теоретичної оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні.