Методи міжнародної торгівлі

В міжнародній торговій практиці розрізняють два основних методи:

1) прямий метод, що передбачає встановлення прямих зв'язків між виробником (постачальником) та споживачем;

2) непрямий метод, що передбачає купівлю-продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов'язань у зв'язку з реалізацією товару виробника.

Прямий метод, як правило, використовується:

1. при закупівлі та продажу на зовнішніх ринках промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

2. при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;

3. при експорті стандартного серійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, що мають свою торговельну мережу;

4. при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників в країнах, що розвиваються;

5. прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються державними підприємствами та установами.

Прямі зв'язки характеризуються такими особливостями:

1) передбачають постачання наперед узгоджених видів продукції, що орієнтується на специфічні вимоги конкретного іноземного споживача;

2) носять цілеспрямований характер та спричиняють встановлення цілої системи безпосередніх зв'язків між спе­ціалізованими фірмами-субпостачальниками;

3) довготерміновістю й сталістю відносин споживачів та постачальників.

Використання прямого методу міжнародної торгівлі широко розповсюджене в сучасній міжнародній торговій практиці. За деякими підрахунками, в американських фірмах на частку прямих продаж при збуті продукції промислового призначення припадає більше 2/3, в англійських - майже 70%.

Зростання прямих продаж зумовлено, насамперед, підвищенням технічного рівня й складності сучасної промислової продукції. Це зумовлено необхідністю встановлення безпосередніх контактів між виробником і споживачем, часто ще на стадії проектування.