2015-06-30
310
Провадження будь-якої діяльності, що стосується сфери інтересів інших держав, безповоротно призводить до появи міжнародних правовідносин. Перші роки космічної ери пройшли на тлі формування космічної галузі міжнародного права, часто-густо за відсутності встановлених правил поведінки держав в новій сфері діяльності, затверджених на рівні багатосторонніх або двосторонніх договорів норм і принципів з питань космічної діяльності, тобто, навіть за умови існування окремих звичаєвих норм (про що буде мова пізніше) мав місце певний правовий вакуум у регулюванні цієї сфери діяльності.
Отже, цілком природно, що підґрунтям для врегулювання міжнародних відносин у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору слугували норми загального міжнародного права, включаючи норми Статуту ООН. Виникнення та прогресивний розвиток МКП переконливо показали, що науково-технічний прогрес в освоєнні космічного простору не призводить до перегляду або скасуванню норм загального міжнародного права. Навпаки, ці норми регламентують співробітництво держав у самих різноманітних сферах міжнародних відносин і заповнюють прогалини, що до цього часу існують у міжнародному космічному праві.
|
|
|
В процесі становлення МКП низка звичаєвих норм передувала створенню відповідних договірних норм. Перші запуски космічних ракет і апаратів відбувалися в умовах формування галузевих міжнародно-правових принципів, таких як принципи свободи дослідження і використання космічного простору в мирних цілях, непоширення державного суверенітету на космічний простір, заборони національного присвоєння космічного простору. Як відзначається у деяких дослідженнях, ще до розробки першого спеціального договору про космос низка принципів і норм міжнародного космічного права склалася як звичаєво-правові. Так, наприклад, до зазначених вище норм можна додати звичаєві норми визначення межі між повітряним і космічним простором на рівні найнижчих перигеїв орбіт ШСЗ і норму щодо законності дистанційного зондування території іноземної держави з космосу, які до цього часу залишаються актуальними при врегулюванні відносин держав під час здійснення космічної діяльності.
Водночас, сучасне міжнародне право все більше набуває договірного характеру, в результаті чого за останні десятиліття чимало його інститутів перейшли із стану звичаєвого права у договірне. І цілком закономірно, що прогресивний розвиток міжнародного права пов’язується з його кодифікацією передусім в рамках Організації Об’єднаних Націй.
На початку ери космонавтики єдиними суб’єктами космічної діяльності були виключно держави, до яких згодом приєднались міжнародні (міжурядові) організації. Тому і відповідну галузь права – космічне право було започатковано як галузь міжнародного публічного права.
|
|
|
Основу її сьогодні складають: п’ять основних міжнародних актів (договорів) з питань космічної діяльності (Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Договір про космос, 1967 р.); Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених в космічний простір (Угода про рятування, 1968 р.); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами (Конвенція про відповідальність, 1972 р.); Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір (Конвенція про реєстрацію, 1975 р.); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (Угода про Місяць, 1979 р.);
стільки ж зводів принципів з окремих напрямів цієї діяльності, розроблених і прийнятих під егідою ООН (Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору (Декларація принципів, 1963 р.); принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення, 1982 р.; принципи, що стосуються дистанційного зондування Землі з космосу, 1986 р.; Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії у космічному просторі, 1993 р.; Декларація про міжнародне співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору на благо та в інтересах усіх країн, з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються, 1996 р.);
багатосторонні та регіональні міжнародні угоди, що регламентують правовідносини з окремих питань космічної діяльності (наприклад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою (Московський договір, 1963 р.), Конвенція про розповсюдження сигналів, які несуть програми і передаються за допомогою супутників (Брюссельська конвенція, 1974 р.), Європейська конвенція з трансграничного телебачення, 1993 р.) та інш.;
кілька угод про створення міжнародних космічних організацій, що відіграють визначну роль у розвитку інституційних механізмів цих правовідносин (найважливіші з них: Угода про Міжнародну організацію супутникового електрозв’язку (ІНТЕЛСАТ), 1971 р.; Угода про створення Міжнародної системи та організації супутникового зв’язку (ІнтерсУпутник), 1974 р.; Конвенція про міжнародну організацію морського супутникового зв’язку (ІНМАРСАТ), 1974 р. і Конвенція про заснування Європейського космічного агентства (ЄКА) 1975 р.);
численні регіональні та двосторонні угоди про співробітництво держав у галузі практичної космонавтики, у тому числі й угод про співробітництво в сфері надання космічних послуг і технологій (наприклад, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо передачі ракетного обладнання та технологій, 1994 р.; Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво у галузі створення та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки, 1995 р.; Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара, 2003 р. тощо). Ці міжнародно-правові документи, а також рішення міжнародних організацій з питань космічної діяльності багато в чому визначили механізми правового регулювання космічної діяльності; на цій правовій базі набувала все більшого поширення інтернаціоналізація космічної науки і техніки, нарешті, було започатковано світовий космічний ринок. Вони стали тим правовим підґрунтям, на якому продовжувався розвиток міжнародного космічного права, а також виникли та вдосконалюються національні космічні законодавства країн світу.
