І.1.1.6. Договір про космос

Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1967 р.) – основоположний міжнародно-правовий акт, який впроваджує в світову міжнародно-правову практику системне викладення норм і принципів діяльності з дослідження та використання космічного простору.

Одночасно з прийняттям резолюції 1962 (ХVІІІ) своєю наступною резолюцією 1963 (XVIII) ГА ООН рекомендувала державам-членам розглянути питання щодо оформлення у форматі міжнародної конвенції правових принципів, що регулюють діяльність держав з дослідження та використання космічного простору, а Комітету ООН з космосу продовжити вивчення правових проблем, які можуть виникнути під час дослідження та використання космічного простору і, зокрема, вжити заходів щодо негайного формування проектів міжнародних угод про відповідальність за збитки, спричинені об’єктами, що запущені у космічний простір, і про надання допомоги космонавтам і космічним кораблям і про їх повернення.

Після прийняття зазначених резолюцій дискусії в КВКП та його Юридичному підкомітеті стосовно пріоритетності розгляду проблемних питань космічного права та послідовності прийняття відповідних міжнародних угод спалахнули з новою силою. США продовжували наполягати на першочерговості розробки проблем відповідальності держав за наслідки космічної діяльності, СРСР – на укладанні всеосяжної міжнародної угоди щодо правових принципів, що регулюватимуть діяльність держав з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях.

Каталізатором формування світової юридичної думки стало успішне «примісячення» в лютому 1966 року радянського космічного апарата (КА) Луна-9. Ця успішна космічна місія на нашу найближчу сусідку в космічному просторі довела справедливість точки зору, за якою першочерговою проблемою МКП була проблема кодифікації загальних норм і принципів космічної діяльності, системного визначення правового режиму космічного простору і небесних тіл, статусу об’єктів і суб’єктів цієї діяльності, а також основних принципів співробітництва держав у космосі. У травні того ж року США офіційно дали згоду на укладення міжнародного договору про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях. Згодом дві провідні космічні держави внесли на розгляд КВКП свої проекти договору.

19 грудня 1966 року проект Договору про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла був схвалений ГА ООН (резолюція 2222 (ХХІ) і 27 січня 1967 року був відкритий для підписання у Вашингтоні, Лондоні та Москві.

Договір про космос набув чинності 10 жовтня 1967 року. На сьогодні членами Договору про космос є понад 120 країн світу, Україна – з 31 жовтня 1967 року.

У переважній більшості своїх положень Договір про космос «перекладає» на мову міжнародної конвенції «космічні» принципи, викладені незадовго до цього в Декларації 1963 року. Але в Договорі ці принципи набули більшої чіткості та визначеності:

- дослідження та використання космосу здійснюються на благо усіх країн і є здобутком усього людства,

- рівне право усіх держав на дослідження та використання космічного простору,

- свобода космічного простору для наукових досліджень (ст. І);

- сувора відповідність космічної діяльності держав нормам і принципам загального міжнародного права, включаючи Статут ООН, в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку (ст. І, ІІІ);

- недопустимість національного привласнення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (ст. ІІ);

- заборона виведення на навколоземну орбіту будь-яких об’єктів, які несуть на собі ядерну зброю чи будь-яку іншу зброю масового знищення, встановлення такої зброї на небесних тілах або розміщення такої зброї в космічному просторі будь-яким іншим чином і використання Місяця та інших небесних тіл виключно в мирних цілях (ст. ІV);

- держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм необхідну допомогу на випадок аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці Договору або у відкритому морі (ст. V);

- міжнародна відповідальність держав за усю національну космічну діяльність,

- відповідальність держав за шкоду, спричинену космічними об’єктами (ст. VІ, VІІ);

- збереження державами юрисдикції та контролю над космічними об’єктами, що занесено до їх реєстрів (ст. VІІІ);

- співробітництво та взаємна допомога держав при дослідженні та використанні космічного простору,

- обов’язок держав уникати шкідливого забруднення космічного простору (ст. ІХ).