2015-06-30
349
Не закони про пресу, а культурні, історичні та економічні фактори грають вирішальну роль у визначенні статусу преси у конкретному суспільстві, такий висновок випливає з аналізу законодавства про свободу преси та реального стану цієї свободи в різних країнах світу, проведеному експертами Інституту масової інформації.
За визначенням Європейського Суду з прав людини, преса покликана виконувати подвійну функцію: по-перше, "грати життєво важливу роль суспільного стража" і, по-друге, "поширювати інформацію, що становить суспільний інтерес". Виключна суспільна важливість цієї подвійної функції преси зумовлює і її особливий статус, який у свою чергу теж вимагає особливого захисту.
Європейський Союз та Рада Європи погодили продовження проекту «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі» до кінця 2012 року. Метою цієї спільної програми є підвищення стандартів журналістської діяльності в Україні задля забезпечення через медіа більш об’єктивної, збалансованої та повної інформації для громадськості. Протягом двох наступних років проект продовжуватиме підтримувати реформи та розвиток вільних та плюралістичних медіа.
Розпочавшись у вересні 2008 р., цей проект вже має низку важливих надбань. Він долучився до таких суттєвих здобутків, як от ратифікація Україною Європейської Конвенціїї про транскордонне телебачення. Також був налагоджений діалог між представниками органів місцевої влади, медіа та організацій громадянського суспільства довкола важливих проблем місцевих громад. Аналіз та рекомендації, надані експертами Ради Європи, сприяли наближенню нещодавно ухваленого Верховною Радою Закону України «Про доступ до публічної інформації» до європейських стандартів. Очікується, що новий закон підвищить прозорість діяльності органів виконавчої влади. Передбачається, що ця спільна програма сприятиме реалізації закону після завершення процесу його прийняття та набуття ним чинності.
Значна увага в рамках продовження спільної програми буде присвячена гармонізації законодавства, що стосується діяльності медіа, з Acquiscommunautaire (правовою системою) Європейського Союзу та стандартами Ради Європи стосовно інформації та свободи вираження поглядів. Громадське мовлення, телекомунікації та перехід на цифрове мовлення будуть одними з ключових напрямків роботи.
У практичній площині, основна увага в рамках програмної діяльності приділятиметься оперативному виконанню реформованого законодавства. Сюди входитиме допомога у становленні громадського мовника, підвищенні ефективності, незалежності та прозорості діяльності медіа-регулятора, а також реалізації нещодавно прийнятого законодавства щодо доступу до інформації. Експертна допомога надаватиметься і протягом періоду переходу на цифрове мовлення, задля гарантування вільного, прозорого та недискримінаційного доступу до нових систем та послуг.
Економічні фактори також істотно впливають на пресу: у деяких країнах конкуренція і концентрація власності у медійному секторі призвели до зниження загального рівня журналістських стандартів і до скорочення розмаїтості думок, що виражаються, у той час як в інших, особливо там, де редактори більш незалежні від видавців, концентрація не має такого істотного значення. В Іспанії історична близькість диктатури призвела до більш сильного, ніж в інших державах, захисту репутації демократичних установ. У деяких країнах заклопотаність, що викликає поширення ревізіоністських, фашистських і терористичних ідеологій, призвела до більш жорстких обмежень можливості поширення таких ідей.
Взаємовплив різних культурних, історичних і ринкових факторів унеможливлює створення єдиної системи законодавства про пресу для різних країн. Проте не можна недооцінювати суспільну роль закону. Закон є одночасно і результатом, і засобом, що стимулює культурний, політичний і економічний розвиток. Саме тому закон, що добре діє в одній країні, може добре працювати й в інших, особливо, якщо інші суспільні фактори теж були взяті до уваги.
Наш аналіз стосується моделей законодавчих норм найбільш уживаних у різних країнах світу. Країни, про які йдеться, позначені у дужках. Перелік країн не є вичерпним, але він може допомогти читачам більш детально зрозуміти конкретну проблему. Автор дослідження ставив перед собою подвійну мету: по-перше, запропоновані моделі та їхні нестандартні варіанти можуть послужити зразком для застосування у інших країнах. По-друге, у тих випадках, коли певна норма застосовується у всіх чи майже всіх досліджуваних європейських країнах, це стає свідченням еволюції в інтерпретації Статті 10 Європейської Конвенції з прав людини та основних її свобод.
Тільки дві країни з дванадцяти досліджуваних не мають прямої гарантії свободи вираження думок, закріпленої письмово у Конституції, це - Великобританія і Австралія. Незважаючи на те, що законодавці цих країн стверджують, що начебто свобода вираження думок гарантована в їхніх неписаних конституціях, у деяких сферах захист свободи вираження думок у цілому і свободи преси зокрема є слабкішими, ніж у країнах, де існують реальні конституційні гарантії такого права.
З дев'яти країн, у яких свобода вираження думок захищена Конституцією, усі, крім Іспанії, проголошують спеціальний захист преси. Іспанські суди мають на увазі подібний захист. Принаймні в двох країнах (Німеччина, Іспанія) вважається, що представники преси мають більші, ніж хто-небудь, права збирати і поширювати інформацію. Ці права є наслідком особливої ролі преси у формуванні суспільної думки і служінні суспільним інтересам. У деяких країнах на уряд покладений обов'язок підтримувати свободу друкованих ЗМІ і плюралізм думок (на додаток до традиційного ліберального обов'язку утримуватися від втручання), відповідно до положень Конституції (Нідерланди, Швеція), або згідно із судовим тлумаченням (Франція, Німеччина). Конституція Швеції надає найбільш сильний захист свободі друкованих ЗМІ. У конституціях деяких країн (Нідерланди, Іспанія, Швеція) передбачений захист права громадян на одержання необхідної інформації, а суди трьох інших країн (Франція, Німеччина, США) звертаються до положень Конституції для забезпечення такої гарантії. Відповідно до Конституції Нідерландів, "урядові органи повинні дотримувати права громадськості на доступ до інформації" (стаття 110). Конституція Швеції гарантує всім громадянам "у їхніх відносинах з державною службою... вільне одержання будь-якої інформації, а також можливість ознайомитися з іншими думками". Щодо Конституції України, то стаття 34 гарантує духовну і творчу свободу, не обмежену ніякою обов'язковою ідеологією. Положення статті гарантують доступ до засобів масової інформації політичним партіям, рухам, громадським організаціям, профспілкам, кожній окремій людині. Ніхто не може бути змушений до зміни чи висловлювання своїх поглядів і переконань.
