2015-06-30
356
Кожна країна-член Організації Об’єднаних Націй може приєднатись до Всесвітнього Поштового Союзу. Незалежні держави, які не є членами ООН, також можуть вступити до ВПС, якщо на це дасть згоду щонайменше дві третини країн-членів ВПС. На кінець 1996 року ВПС налічував 189 країн-членів.
14 Інформація як об'єкт права: поняття та ознаки.
Наведемо кілька загальносуспільних стандартів визначення видів інформації, що містяться у законодавстві України [8].
Основними видами інформації є:
- статистична інформація;
Інформація статистична (статистична інформація) — це офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України.
Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених цим законом.
|
|
|
Багатьма дослідниками недооцінюється роль статистики в прийняті політичних рішень, так як саме інформаційний ресурс базований на статистичних даних дозволяє чітко подивитися на ситуацію через цифри та прорахувати всі можливі варіанти.[8. ст. 19.]
- соціологічна інформація;
Інформація соціологічна — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.
Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку. [8.ст.25].
- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.
Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
|
|
|
- опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
- опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
- безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);
- надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
- оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.[8. ст. 21].
Цей інформаційний ресурс дозволяє інформувати громадян країни про основні зміни в законодавстві, поправки та нові акти, за якими працюють владні органи. Що дозволяє народу країни своєчасно відреагувати та вплинути на політичні процеси шляхом вираження незадоволення тим чи іншим фактом.
- правова інформація;
Інформація правова — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.
З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.[ 8. ст. 22].
- інформація про особу;
Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.
Основними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, віросповідання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.
Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється законом. [8. ст. 23].
Доступ до інформаційних ресурсів, де зберігаються особисті данні про особу, без санкціонованого доступу карається законом, але все ж таки оволодіння такими даними дозволяє впливати на владних людей шляхом залякування, шантажу рідними чи навіть навмисне паплюження даних про особу з метою викликати недовіру до неї та, наприклад, державного відомства, на чолі якого вона знаходиться.
- інформація довідково-енциклопедичного характеру;
Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя і навколишнє природне середовище.
Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їхніми працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством [8.ст. 24].
|
|
|
При виникненні потреби вплинути, як негативно так і позитивно на державний механізм в середині держави, не обійтися без інформаційного ресурсу довідково-енциклопедичного характеру, в якому міститься всі необхідні знання про походження та етапи формування даної держави та висвітлені основні проблемні питання на шляху державотворення та інше.
- масова інформація;
Інформація масова (масова інформація) — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. ЗМІ можуть бути, як державними так і комерційними.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Друковані засоби масової інформації — періодичні друковані видання (преса): газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.
Зрозуміло, що діяльність засобів масової інформації має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і напрям соціальних акцій.
19. Основні історичні етапи розвитку засобів накопичення та поширення інформації ("інформаційні революції").
Перша інформаційна революція пов’язана з появою писемності, уможливила передачу інформації, знань від покоління до покоління через її фіксацію в знаках та зруйнувала монополію вузького кола людей на знання. У стародавні часи людська пам’ять була єдиним засобом збереження та передачі суспільного досвіду, інформації про події та людей. Історія знає так звані безписемні цивілізації, де величезна кількість необхідних відомостей просто заучувалась напам’ять жерцями, законознавцями, вчителями, а на дальні відстані посилались „живі листи” – гінці. Виникненню писемності передували засоби, які слугували запам’ятовуванню усних повідомлень. До таких відносять предметне, вузликове та піктографічне письмо.
Друга інформаційна революція пов’язана із винаходом книгодрукування. Переваги друкарства в порівнянні з усіма існуючими раніше способами передачі мовної інформації полягають, по-перше, у значному полегшенні виготовлення друкованої форми, яка складається із заздалегідь підготовлених технічних елементів і деталей, по-друге, у можливості кількаразового повторного їхнього використання, по-третє, у загальному спрощенні та полегшенні всього процесу нагромадження і передачі інформації.
|
|
|
Самі ранні відомості про технічні елементи друкарства містить т.зв. Фестський диск, знайдений археологами на о.Крит (Греція). Він датується II тисячоріччям до н.е. Диск був виготовлений із глини, на ньому поміщені невідомі нам знаки (літери), відтиснуті або проштемпельовані.
Третя інформаційна революція пов’язана із винаходом засобів, які уможливили швидку передачу інформації на великі відстані – телеграфу, телефону, радіо, телебачення: 1832 р. – російський винахідник Павло Львович Шиллінг (1786-1837 рр.) створив електромагнітний телеграф, 1837 р. – американський художник та винахідник Семюел Фінлі Бріз Морзе (1791-1872 рр.) винайшов електромеханічний телеграф, у 1838 р. розробив телеграфний код (азбука Морзе), в якому кожному знаку відповідає певна комбінація посилок електричного струму (крапок та тире).
У 1844 році вдосконалені ним апарати були встановлені на першій американській телеграфній лінії Вашингтон-Балтімор. Перша телеграма мала такий зміст: „What hath god wrought!” („Те, що Бог сотворив”).
1876 р. – Олександр Грейам Белл (1847-1922 рр.) отримав патент на перший телефон.
В Україні перша телефонна станція була відкрита у 1881 році в Одесі.
1877 р. – американський винахідник Томас Алва Едісон (1847-1931 рр.) сконструював перший прилад для запису і відтворення звуку – фонограф. Звук записувався голкою, зв’язаною з мембраною, на циліндричному валику, обгорненому олов’яною фольгою.
1895 р. – французький винахідник Луї Люм’єр (Lumiere, 1864-1948 рр.), за участі брата Огюста (1862-1954 рр.) створив апарат для зйомки і проектування „фотографій, що рухаються” – перший придатний до практичного використання кіноапарат, який одержав назву кінематографа.
Четверта інформаційна революція пов’язана із винаходом комп’ютерів та комп’ютерних мереж. Перший у світі комп’ютер – ENIAC (Electronic Numerical Integrator and Computer) – з’явився у 1946 році у США. Його створили вчені Пенсильванського університету Дж. Преспер Екерт (Eckert) та Джон Мочли (Mauchly). Він важив 30 тонн, складався з 18 тис. радіоламп, мав швидкодію 0,1 MIPS (Million Instructions Per Second).
В Україні у 1951 році було здано в експлуатацію третій у світі комп’ютер (після США і Великобританії), який мав назву МЭСМ (Малая Электронная Счетная Машина). Робота над ним тривала з 1947 по 1951 роки під керівництвом українського вченого академіка Сергія Олексійовича Лебедєва (1902-1974 рр.). Вона містила близько 6000 електронних ламп, мала швидкодію 100 тис. операцій за секунду.
У 1974 році Едвард Робертс (Edward Roberts) з фірми MITS створив перший персональний комп’ютер Altair, побудований на новому чипі фірми Intel – 8080. Altair використовувався у домашніх умовах, ставши першим масовим ПК.
У 1981 році фірма IBM (International Business Machines) розробила свій перший персональний комп’ютер IBM PC. Технологічні ідеї, покладені в його основу, виявились настільки зручними та популярними, що побудовані на них ПК різних виробників тривалий час називались IBM-сумісними. До речі, саме такі комп’ютери становлять переважну більшість як у світі, так і в Україні.
На сьогоднішній день кількість комп’ютерів у світі перевищила 1 млрд. і продовжує стрімко зростати. Найбільша кількість комп’ютерів припадає на такі країни, як США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Китай, Австралія
