Зворотнє відсилання

Проблема відсилання (renvoi) вперше стала відома у Франції (справа Форго, 1876 р.). З того часу не існує жодної держави, в якій практика і наука пройшли б повз зазначеної проблеми. Вони не можуть поступити інакше, бо ця проблема дійсно міжнародна.

Зворотнє відсилання означає, що колізійна норма вказала на застосовний закон, який „відіслав” назад до закону суду або до іншого закону. Це - те, що французькі юристи назвали зворотним відсиланням в строгому значенні слова, і цей термін був усюди сприйнятий. У Англії і США вживається термін Remission.

Термін „зворотнє відсилання” зустрічається і в тексті міжнародних договорів. Так, дві Женевські конвенції (1930 р. і 1931 р.), що стосуються простих і перевідних векселів і чеків, передбачають, що хоча здатність особи прийняти на себе зобов'язання по будь - якому з таких документів залежить від його національного закону, але rеnvоi (зворотнє відсилання або відсилання до третього закону, залежно від обставин) до якого-небудь іншого закону, наприклад, до закону доміцилія або до lех lосi actus, повинна бути прийнята.

Слід мати на увазі можливість не тільки зворотнього відсилання до внутрішнього матеріального цивільного права, але й можливе зворотнє відсилання до колізійних норм, що створюють друге зворотнє відсилання, тобто подвійне геnvoi до того ж іноземного права, що і раніше. Ця дещо складна теорія була названа доктриною „пінг-понг”.

Бажана гармонія досягається застосуванням будь-якої форми rеnvoi за наступних умов:

а) зворотнє відсилання добре, коли тільки одна з правових систем, що приймає в ньому участь визнає renvoi, в той час, коли інша її відхиляє;

б) зворотнє відсилання також добре, коли з двох країн,що приймають в ньому участь одна вирішує однократне зворотнє відсилання, в той час як інша країна приймає подвійне зворотнє відсилання.

Відсилання до права третьої країни означає випадок, коли колізійна норма країни А посилає до законодавства країни Б, а колізійна норма країни Б, у свою чергу, посилає до законодавства країни В.

В цьому випадку гармонія рішень між трьома країнами досягається, якщо суди правових систем держав Б і В, між якими при відсиланні до третього закону повинен бути зроблений вибір, застосували б при вирішенні суперечки, одне і те ж внутрішнє матеріальне цивільне право.

„Шкутильгаючі” відносини.

Відсутність одноманітності в колізійному праві різних країн породжує численні „шкутильгаючі” відносини, тобто відносини, які одержують правовий захист в одній країні і позбавлені його в іншій країні.

Так, оскільки цивільний стан особи в одних країнах визначається по „національному закону”, а в інших - за законом доміцилія особи, може вийти, що дана особа в конкретному випадку в одній державі вважатиметься померлою внаслідок безвісної відсутності, а в іншій державі вважається такою, що є живою.

Ця обставина створює дезорганізацію міжнародного обороту.

Подолати цю дезорганізацію можливо лише у порядку міжнародної уніфікації колізійних норм.

На практиці кінцевий дозвіл часто залежить від того, а якій країні буде пред'явлений позов з даного правовідношення.