Сучасні методи навчання менеджерів для міжнародного бізнесу

Узагальнення досвіду навчання маркетингу та менеджменту в про­відних школах бізнесу світу дає змогу виділити такі альтернативні підходи до навчання маркетингу, менеджменту та ін.:

— кейс-метод Гарвардської школи бізнесу;

— метод досліджень Чиказької школи бізнесу;

— навчання за допомогою практикуючих менеджерів у Кейптаунському університеті (Південно-Африканська Республіка);

— японський підхід до навчання.

Решта навчальних закладів або віддають перевагу одному із запропонованих методів, або ж комбінують зазначені підходи в різному співвідношенні для різних дисциплін і програм.

Кейс-метод було започатковано в Гарвардській школі бізнесу доктором Копеландом ще в 1921 році, хоча активно він почав ви­користовуватись у післявоєнний період. Кейс-метод дає можливість через колективну творчу дискусію на прикладі конкретної, абсолютно правдивої ситуації, що містить оригінальний практичний досвід, виробити в слухачів цілком конкретні практичні навички.

Переваги кейс-методу:

— наближеність до життя в бізнесі;

— двоетапне обговорення (мікрогрупа і програма в цілому);

— співпраця слухачів і формування навичок роботи в групі;
Проблеми:

— високі витрати на підготовку кейсів (до 2 тис. дол. за 1 кейс);

— потреба у висококваліфікованих дослідниках для підготов­ки нових кейсів;

— старіння кейсів;

Метод досліджень Чиказької школи бізнесу, другої за віком, заснованої в 1926 році, ґрунтується на самостійних дослідженнях слухачами публікацій і діяльності корпорацій з певних питань, на­ступному обговоренні отриманих висновків і результатів, внесенні пропозицій щодо прийняття відповідних рішень у компаніях. Слухачам надається право не лише самостійно обирати тему дослідження, а й наукового керівника, план опанування дисцип­лін у межах встановленої логіки навчання. Провівши дослідження літератури різних дисциплін та корпорацій, слухачі набувають на­вичок не лише консалтингової діяльності, а й вміння співпра­цювати з різними фахівцями компанії.

Переваги:

— високий рівень фундаментальної підготовки;

— гнучкість програм і змісту навчання;
Проблеми:

— необхідність створення великого банку публікацій, що мо­жуть бути об'єктом дослідження для конкретних дисциплін;

— високі вимоги до викладачів, які повинні поєднувати педа­гогічну діяльність, дослідження, консалтинг і вміння організувати колективну роботу.

Підхід Кейптаунського університету полягає в тому, щоб за­лучати до викладання не лише окремих тем, а й цілих курсів ме-неджерів-практиків, які мають певний хист до педагогічної ро­боти й досвід викладацької діяльності.

Переваги:

— практична спрямованість навчання: вивчається те, що ко­рисно і стосується справи;

— добре знання слухачами сучасних проблем і реального дос­віду бізнесу, інструментів менеджменту;

Проблеми:

— труднощі формування команди викладачів;

— різний рівень викладання дисциплін, різна методика, що потребує від слухачів пристосування до викладачів.

Японський підхід до навчання менеджменту та маркетингу ґрунтується переважно на підготовці фахівців у навчальних цент­рах в середині компаній, орієнтуючись насамперед на досвід ком­панії. Однак викладачі для таких центрів готуються здебільшого централізовано в Токійському інституті менеджменту.

Переваги:

— чітка орієнтація навчання на практику роботи в конкретній компанії;

— висока мотивація навчання;

— відсутність бар'єрів між навчанням і практикою;

— висока віддача від навчання, оскільки підготовка здійсню­ється під певні посади;

Проблеми:

— недостатня фундаментальна підготовка, завищення ролі прикладних дисциплін;

— вузький світогляд навчання, труднощі застосування отри­маних знань і навичок в інших компаніях, а також на вищому рів­ні менеджменту;

— висока вартість навчання в розрахунку на одного слухача.
Як спосіб розв'язання проблем японські компанії практикують підготовку менеджерів у провідних школах бізнесу США, а останнім часом і Західної Європи, а також їхніх відділень (філій) у Тихооке­анському регіоні.


2. Аналіз стереотипів поведінки міжнародних менеджерів

Американський національний стереотип (СІНА).

Образ типового американця характеризується такими рисами:

Жорсткий прагматизм, орієнтація на реальну справу, що приносить користь, прагнення до матеріального достатку та за­робляння грошей.

Цільовий динамізм: американець завжди бачить життєві, ділові та інші цінності, яких хоче досягти, й постійно заряджений на дії для їх досягнення. Прогрес, постійне прагнення нового ("мета-дії-досягнення-нова мета") стали ідолом, перед яким схи­ляється вся нація.

Американець з величезною повагою ставиться до часу, тим більше до часу як найважливішого ділового ресурсу.

Визначальні особисті риси типового американця – глибокий індивідуалізм і впевненість у тому, що лише він сам може все зробити для себе, і, відповідно, виняткова самостійність у прийнятті та реаліза­ції рішень, а також як і повна готовність нести за них всю необхідну відповідальність. Саме з цією рисою американського характеру по­в'язане вкрай скептичне ставлення їх до допомоги держави та й взагалі до ролі влади в житті індивіда. Влада повинна забезпечити
законність і встановити правила гри, після чого їй слід відійти й нада­вати можливість людині самій творити своє сьогодення та майбутнє.

Ставлення до інших людей і комунікативні риси характери­зуються загальною дружелюбністю, відвертістю й щирістю, го­товністю до співробітництва і пошуку розумних компромісів, прагненням до отримання всієї потрібної інформації та готовніс­тю обмінюватись нею з партнерами. Американці дуже болісно реагують на нечесну гру, нещирість партнера, приховування ін­формації й просто банальний обман. І тут виникає свого роду суперечність: строго орієнтуючись на закони та юридичні норми, американці в той же час цінують неформальні відносини й роботу на підставі довіри (без підписання з кожного приводу паперів, печаток, протоколів і т.ін.). Відповідно, вони гостріше реагують на ситуації, коли партнер нечесно вчиняє з ними, користуючись відсутністю офіційного паперу.

Жорсткий розподіл ділового й особистого в американській діловій практиці загалом і в поведінці зокрема.

В американців досить часто цілком зарозумілий патріотизм і гордість за успіхи і становище США у світі переходять у певні прояви етноцентризму.

Англійський національний стереотип:

Спільним у англійців та американців є прагматичність, орієнтація на справу й дію, життєвий здоровий глузд. При цьому в англійців не спостерігається американської пристрасті до гро­шей і збільшення прибутків як головного мірила життєвих досяг­нень. Скоріше, англієць ставиться до бізнесу як до гри й спорту:
він, звичайно, турбується про прибутки та успішний стан речей, але таким же важливим для нього є спортивний азарт, цікаве зма­гання й захоплююча гра.

Важлива відмінна риса англійців - нелюбов до абстрактних проектів, за якими не стоїть реальна справа. Вони скоріше готові думати відразу, якомога швидше почати щось робити й практично вирішувати виникаючі проблеми. Спроба переконати англійця шляхом уміло побудованого плану проекту, його детального опра­цювання на папері буде значно менш ефективна, ніж демонст­рація ділових рис партнера в дії.

В основі особистих національних рис англійців лежить почуття власної гідності: саме воно підводить до усвідомлення необхідності дотримання етичних норм і загальноприйнятих традиційних правил, навіть якщо ці норми й правила не записані в законах. І справді: якщо людина має почуття власної гідності й поважає себе саму як особистість, вона просто не дозволить собі втратити цю гідність і повагу до самої себе, порушуючи етику й громадську мораль відносно інших. Внутрішня гідність не дозволяє людині втратити контроль над своїми пристрастями та емоціями, прилюдно демонструючи розпущеність і невміння володіти собою.

Глибока повага до національних, державних, сімейних та інших традицій. Цей традиціоналізм може набувати різних форм і, зокрема, форми звичайного консерватизму, що виявляється в різних сторонах життя та мислення. Схильність зберігати тради­цію у всьому: від кольору краватки до манери митись.

Певний етноцентризм, порівняно з американським, більш прихований, винятково коректний і, як правило, не виявляється у формах, що зачіпали б національні почуття інших людей.

3. Французький національний стереотип.

Інтелектуалізм, любов до мистецтва, гармонії та краси ціка­во виявились у сфері ділового життя. Практика свідчить, що жод­на європейська нація не займається побудовою високодосконалих планів, проектів і програм так прискіпливо, як французи. Сам про­цес пізнання, побудови досконалої логічної схеми, обробки її деталей - все це стихія, в якій француз почуває себе як у своєму середовищі. Але існує і зворотний бік.

Зворотний бік — це побоювання та нерішучість у процесі реалізації та практичного виконання всього викладеного на па­пері. Адже оскільки дійсність багато в чому алогічна й іноді ірра­ціональна, погано вкладається в гармонійно логічні схеми й по­требує перегляду цих схем, таке ставлення до реалізації планів є звичайною реакцією француза.

3. Національна риса — нелюбов до компромісів і більша, ніж в інших націй, схильність до конфліктів і спорів при вирішенні різних проблем. Будь-який пошук компромісу так чи інакше порушує початкову довершеність логічної схеми, яка, на думку її автора, повинна була ефективно вирішити проблему. Коли ж у зіткненні з дійсністю схема виявляється непридатною й по­требує компромісу, то реакція француза — конфлікт і суперечка. Порівняємо: прагматик-англієць, не атакуючий проблему в лоб, початкове зорієнтований на пошук деякого компромісного рі­шення.

4. Щодо особистих рис, манери та стилю спілкування, пове­дінки в сім'ї та в особистому житті взагалі, то тут діє фактор ком­пенсації, а саме: француз розкутий, вільний від умовностей, при­родний, відрізняється гумором та винахідливістю в неофіційній обстановці, на противагу строгим схемам, законам і регламентам у діловому й офіційному житті.

5. Національний стереотип, характерний для країн Близького і Середнього Сходу.

Базова риса стереотипу — прагнення до створення ситуації неквапливості, дружелюбності й довіри в усіх справах, які веде бізнесмен з цього регіону. Той факт, що носії східної культури більшою мірою орієнтовані на роботу, аніж на її результати (що часто дратує європейців та американців), відповідає саме схід­ному ставленню до часу. Час для них уособлює нескінченність, а спроба загнати всі справи в жорсткі часові межі планів і прог­рам є неминучим злом. Створення довіри — найважливіший момент будь-якої справи - потребує часу й терпіння, а це не вкладається в жорсткі, розписані за датами, західні схеми менеджменту.

Особисті риси стереотипу — дуже розвинута гордість і страх "втратити обличчя". Якщо додати емоційність і легке збудження від навіть незначного зауваження або події, то зрозуміло, скільки такту, терпіння, а найголовніше обачності, потрібно виявляти міжнародному менеджеру у своїх словах і тим паче — у вчинках.

Під час переговорів слід пам'ятати:

а) потрібно, по можливості, суворо дотримуватись прийнятого раніше порядку переговорів, загальної канви бесіди;

б) у разі необхідності обговорити незаплановану тему, да­ти час і можливість партнеру ознайомитись з нею, маючи на увазі, щo ця адаптація відбувається в східного партнера по­вільніше;

в) слідкувати за мовою, не вживати різких або грубих висло­вів, і прагнути максимальної теплоти й дружелюбності у звуках, позах, жестах, виразах обличчя.

6. Японський національний стереотип

1. Основні риси стереотипу - це надзвичайно продуктивне поєднання справді безмірної працьовитості (працелюбності) та терпіння японців з таким же безмежним внутрішнім прагненням до краси й досконалості.

Японці - безумовні традиціоналісти, але традиціоналісти оригінальні. Дбайливо зберігаючи все краще у своїй культурі, вони неохоче сприймають і, разом з тим, досить уміло адаптують кращі досягнення інших країн і націй.

Дисциплінованість і відданість, почуття відповідальності перед колективом (групою), визнання безумовного авторитету колективу, готовність приносити в жертву йому свої особисті потреби та інтереси.

Життєві риси нації" ввічливість і делікатність, акуратність і порядність (що високо цінується в партнерах), східна відданість володінню собою та абсолютному контролю над особистою пове­дінкою й емоціями.

Японці - цілеспрямовані люди, які прагнуть удосконалю­вати себе до безкінечності. Вони готові завзято працювати заради своєї мети.



Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: