Секрет читання п'єси

• Не потрібно читати п'єсу втомленим, роздратованим, тому що ваше особисте самопочуття і стан легко можуть вплинути на враження від п'єси.

• Найскладнішим і найвідповідальнішим є перше читання п'єси для колективу.

• Необхідно читати п'єсу як наївний читач, залпом, без перерви в читанні, не дозволяючи собі розмірковувати під час читання. Прагнути пережити ту схвильованість, що повинна з'явитись у глядача, який уперше сприймає цю п'єсу зі сцени. Якщо під час читання ви захвилювалися, якщо вас зацікавила певна ча­стина п'єси, репліка, сценічна ситуація, якщо хоча б раз за час швидкого прочитання п'єси ви схвилювалися, то можна читати п'єсу вдруге, утретє, учетверте. Ці повторні читання мають уже зовсім інший характер. Під час цього читання необхідно намагатися збагнути основну думку, що хвилювала автора. • Звертаючись до п'єси, режисер повинен поставити чіткі.ви­моги до твору, який збирається зробити частиною репертуа­ру. Основна вимога, основне питання: чи правдиво показане у п'єсі життя, чи правдивими є образи дійових осіб, якими є їхні вчинки (дії)? Чи потрібна п'єса учням, чи збагнуть вони щось нове для себе, що збагачувало б їхні думки і почуття?

• Основні враження від п'єси після першого прочитання можуть бути сформульовані у вигляді відповідей на такі питання.

— «Про що написано п'єсу; про які життєві явища; якою є її тема?»;

— «Що розповідається у п'єсі про ці життєві явища; як до них ставиться автор; заради чого написано п'єсу; що автор хотів нею сказати; якою є її ідея?»;

— «Що у п'єсі запам'яталося найяскравіше?»;

— «Якими є головні події п'єси?»;

— «Що і хто у п'єсі викликав співчуття?»;

— «Чи зрозумілими є вчинки дійових осіб?»;

— «Яке ставлення викликає п'єса?»;

— «Які збуджує почуття?»;

— «Що погано засвоюється у п'єсі?»;

— «Якою є мова п'єси?»;

— «Чи можна образно охарактеризувати одним словом або коротким реченням загальне враження від п'єси? Як?»;

— «Які є ще думки, зауваження, питання?». Найкоротші відповіді на ці питання створять цілком яскраве уявлення про-п'єсу і яке вона справила враження, достатні для того, щоб з'ясувати, чи варто читати цю п'єсу учням.

Перший етап роботи керівника гуртка (режисера):

• вивчення п'єси;

• обмірковування;

• створення задуму постановки, постановочного (режисерського) плану.

Задум і план

Режисер уже від початку вирішує для себе, у чому полягнс ідейний зміст і конфлікт п'єси; якою в ній є логіка розвитку подій і боротьби; у чому слід убачати наскрізну дію і протидію вистави; чого слід вимагати від акторів на репетиціях,— тобто постановник уже має чернетку постановочного плану, у його уяві вже існує начерк задуманої вистави.

Для того щоб визначити своє ставлення до п'єси, щоб ство рити умови для виникнення образного бачення, для народженші художнього образу вистави і виникнення постановочного плану, режисер повинен насамперед ретельно вивчити матеріал — твір, над яким він має намір працювати.

Перечитувати п'єсу потрібно багаторазово, щоразу повільніше, зосереджено і щоразу з нової точки зору;

• усвідомлення художніх особливостей п'єси;

• вивчення подій п'єси, сюжету, його виникнення, розвиток, фабула, інтрига;

• вивчення мови автора;

• вивчення характеристик дійових осіб.

На підставі цих читань створюється образ вистави, виникає задум. Постановник починає відчувати і розуміти, що в п'єсі зайве, де чогось бракує, що не на місці, і вимагає перестановки, переміщення, інакше кажучи, виникають композиційні, ритмічні й темпові вимоги.

Серйозна робота над текстом, прагнення проникнути в дум­ки і почуття, ідеї та задуми драматурга допомагають з'ясувати основну ідею п'єси, її завдання, шлях для створення найвиразні­шого, найцікавішого шляху сценічного втілення п'єси, створення нового художнього твору — театральної вистави.

Ідею п'єси слід донести через боротьбу, дію, конфлікт, через сутичку прагнень, характерів, пристрастей, виражених засобами театру.

РЕЖИСЕРСЬКИЙ ПЛАН

Режисерський (постановочний) план — це схема, ескіз, про­ект майбутньої вистави, вихідною точкою якого є п'єса, побачена очима режисера і перекладена сценічною мовою відповідно до ре­жисерського задуму.

Режисер повинен бачити всю задуману виставу, повинен образно її уявляти, повинен знати її в цілому і в усіх деталях, розуміти, заради чого створюється ця вистава, визначити місце, роль і значення кожного учасника.

Режисерський задум — сформоване у мріях режисера конкретне уявлення про майбутню виставу. Здебільшого воно має завершений характер лише в своїй основній, стрижневій частиш. Під час роботи неминучими є зміни й доповнення, що збагачують і вдосконалюють його.

Цей задум — важливий етап у створенні вистави, це розвиток і збагачення, а іноді й укрупнення авторського задуму. Режисерський задум — це ідейне розкриття п'єси.

Найкращий задум — ще тільки початок створення вистави. Вистава — це не лише те, що режисер задумав, а й те, що він зумів зробити, поставити, здійснити.

Основою творчості режисера є фантазія, тобто психологічний процес, що являє собою створення нових образів на основі пере­робки минулих сприймань. Джерелом режисерської фантазії є матеріал п'єси і накопичені життєві спостереження, сприйняття предметів і явищ дійсності.

Серед інших дуже важливих і різноманітних якостей, що визначають талант режисера, однією з основних є схильність до аналізу.

Визначити тему й ідею, тобто з'ясувати, про що і заради чого написано п'єсу, ніби й не так вже складно. Складніше буває іно­ді сформулювати, викласти, назвати цю основну думку п'єси, її суть.

Ідея п'єси — це її основна думка, тобто те, що автор хоче сказати своєю п'єсою, заради чого він її пише, у чому він хоче нас переконати.

Завдання вистави — головне ідейне завдання, мета, заради якої створюється вистава; те, заради чого режисер, актор хоче донести свою ідею до людей; до чого прагне в результаті; що є його найпотаємнішим, найдорожчим, найістотнішим бажанням.

П'ЄСА-ДІЯ

У драматичному творі ідею може бути донесено тільки через дію, тобто через активну боротьбу, через систему подій, череп конфлікт, що розкриває людину, її думки, поривання, пережи­вання, її характер.

Драма — літературний твір, написаний у формі розмови дійових осіб (діалогу), що демонструє їх почуття, думки, переживання в дії і призначений для показу в театрі; драма демонструє складний конфлікт, боротьбу між дійовими особами.

Дія в драмі розвивається просто: вона починається («за в'язуеться») з якоїсь події, що називається зав'язкою, і завершується іншою подією — розв'язкою. Дія проходить через зліт і падіння, піднесення і спад, розвиток і підсилення; десь вона

досягає вищої точки напруження — кульмінації; несподівано виникають нові повороти — перипетії: рух може виявитися про­тилежним очікуваному; часто він несеться навально і бурхливо, щоб за хвилину крокувати урочисто і повільно або статечно і поважно; то він стрибає різкими ривками, то котиться плавно й тихо.

Виявити цей рух, розібратися в ньому, знову побудувати його і в акторами-виконавцями і донести до глядачів, впливаючи на них і розкриваючи перед ними через дію ідею п'єси, завдання виста­ви — ось основна місія режисера. Експозиція, зав'язка

Експозиція — це вступна частина, що викладає, ознайомлює з життєвими обставинами, суспільним оточенням та історичними умовами, за яких розгорнеться дія; вона не визначає дії, а присвячена підготовці подій, характеристиці дійових осіб, встанов­ленню фону. Трапляється, що експозиції передує пролог, у якому подається передісторія драми. Пролог разом з епілогом створюють якусь подобу обрамлення п'єси, у якій можна розгледіти минуле дійових осіб та їхнє майбутнє, перспективу.

Зав'язка — момент, який зав'язує дію, починає розвиток сюжету, веде за собою всі наступні події. Трапляються випадки, коли після зав'язки, у подальшому розвитку п'єси, глядач зна­йомиться з дійовими особами, обстановкою, історичними умовами і суспільним оточенням, де ці особи діють, — тобто експозиція відбувається після зав'язки.

Розвиток, наростання, кульмінація — після зав'язки сюжет починає розвиватися, наростає, проходячи декілька етапів драматичної боротьби, ударів та контрударів по лінії головної дії і, досягнувши вищої точки напруження, утворює зламний момент

п'єси, її кульмінацію — той пункт, коли зіткнення суперечностей досягає найвищої точки, коли розв'язати їх уже неможливо, тому Потребується якесь енергійне втручання.

Спад, катастрофа, перипетії, розв'язка — після кульмінації Дія спадає, нібито обіцяє мирне розв'язання конфлікту, іноді на­тає катастрофа — несподівана подія, що призводить до важких наслідків для героя, часто виникають перипетії, тобто несподівані повороти дії, іноді протилежні тим, на які ми чекаємо і які усклад­нюють сюжет; за сигналом, даним зав'язкою, сили, приховані в драмі, починають рух і, пройшовши тривалий і напружений шлях, приводять п'єсу і виставу до завершення — розв'язки.

Спад уводиться перед розв'язкою для контрасту, щоб яскра­віше підкреслити наступний трагічний фінал.

Боротьба в драмі зазвичай завершується або перемогою пер­шої сторони і поразкою другої, або примиренням сторін, які борються.

Конфлікт — зіткнення декількох сил, нового зі старим, пе­редового з консервативним. Драматичний конфлікт є наслідком іноді ледве відчутних суперечностей, які, проте, закономірно розвиваються між героями і призводять до неминучих зіткнень. Основа конфлікту — розкриття характеру людей у їхньому роз­витку, у їхній реальній життєвій боротьбі.