Перед походом

Минуло тiльки два тижнi, а вже готовi до походу в море пiв сотнi добрих чайок^[1].

Сулима передав Сiч наказному отамановi й одного ранку, забравши на чайки двi з половиною тисячi товариства, зiйшов на найбiльшу з них, щоб оглянути все вiйсько.

Велична й могутня була постать запорозького ватажка. На засмаглому обличчі вирізнялися великі блискучі очі. Срiбна булава, що блищала в його дужiй руцi, нагадувала всiм про ве лику владу запорозького кошового отамана.

Упевнившись, що все впорядковано добре, кошовий зняв шапку й перехрестився на схiд сонця. Там, за Днiпром, саме вставало сонечко й грало рожевим промiнням по рiвнiй, як скло, пеленi Днiпра, звеселяючи своїм сяйвом розлогi, укритi зелени ми плавнями береги широкої рiчки.

Отаман перехрестився, i всi козаки поскидали шапки й поча ли хреститися, посилаючи рiднiй Українi своє останнє вiтання.

Одягнувши шапку, кошовий махнув булавою — i вмить сотнi весел, ударивши в прозорi хвилi рiчки, заблищали срiбною сльо зою, а блискуча пелена Днiпра скаламутилася. Чайки рушили від Січi й розбiглись аж до плавнiв, укривши широкий Днiпро червоними козацькими жупанами.

161 слово За А. Кащенком

У морі

Поки почало свiтати, козаки були вже за Очаковом.

З моря вставала рожева зоря, розмальовуючи його безкраю просторiнь привабливими кольорами, немов стелячи перед козацькими чайками рожевий килим. Згодом сонце, не виник нувши ще з моря, послало промiнь пiд небо на хмарки й затопи ло їх рожевим кольором. Весело глянули хмарки в блакитне море, як у люстро, i не можна було пiзнати тепер, де море, а де небо. Нарештi з морської пелени з’явилося й сонечко. З пiвночi дихнув вiтерець i, понадимавши на чайках вiтрила, погнав їх туди, куди направляли керманичi, — на схiд сонця.

Щодалi хвиля бiльшала, проте козаки були байдужi: не пер вина їм у море ходити. Вони запалили люльки та завели пiснi про Сагайдачного.

Отаманський байдак ішов посерединi, а на ньому з прапорiв було нап’ято гасло, щоб усi чайки купи трималися, щоб переднi не відпливали далеко та не кидали заднiх, бо пiд час походiв трап лялося таке лихо, що розбурхане море порозкидає козацькi чайки так, що потiм отаман i не збере всiх. От i горнулися тепер усi чайки до отаманської, мов дiти до матерi.

169 слів За А. Кащенком