Дерева — наші друзі

З дитинства не можу дивитися, як спилюють дерева. Ска жете, сентименти? Можливо. Але нічого в цьому світі не бу ває так просто. Чи не тому нинішнє покоління таке слабке, що нехтує закони любові до дерев? Замість того, аби рубати дуби, сильній половині треба частіше бувати під цими деревами, набираючись снаги. Дуб — надзвичайно енергетичне дерево, яке постійно живить людину силою. Знали козаки, чого відпо чивали під міцними дубами на славній Хортиці. І не лише на Хортиці!

Люблять дуби й на Косівщині, що в ІваноФранківській об ласті. Тут кожен дубовий гай вважається святим місцем. Управ ління лісового господарства області навіть затвердило спеціальну програму «Діброва», мета якої — розширення дубових лісів на Прикарпатті. Загалом же лісники планують посадити півтори тисячі гектарів лісу.

Шумлять Карпатські ліси. Карпатам понад двадцять п’ять мільйонів років. Учені кажуть, що для таких гір це відносно молодий вік, бо впродовж усього часу вони не перестають рости. А ми? Невже, ми такі розумні й так виросли, що в нас вистачає мудрості приходити до лісу із сокирою й не думати, що буде опісля?

165 слів За Н. Дичкою

Сині очі Волині

Із травнем у мене пов’язані надзвичайно приємні спогади про відрядження в рідний Любомльський район із метою дослід ження екологічного стану джерел. Їх і знамениті наші озера називають синіми очима Волині. Найвідомішими, найпрекрас нішими зпосеред них є знамениті Оконські джерела. Їх назва, як і наймення села, поблизу якого вони розташовані, утворила ся, очевидно, від слова «око».

Зіркі, глибокі очі в цих джерел. З глибини землі виривають ся два потужні потоки діаметром у півторадва метри, утворю ючи невеликі плесаозерця. Вода тут чиста, мов сльоза, вона будьякої пори року має однакову температуру — дев’ять граду сів за Цельсієм. Тому влітку вода здається холодною, а взимку — теплою.

Джерельний край мого дитинства, що біля села Заболоття Любомльського району... Жебонять, виграють, співають джере ла... Стою коло витоків і чую, як ноги мої лоскоче шовковистий шепіт ручая. У густому тумані пасуться коні. Дзвенить, зачепив шись за покрівлю хати, мідне колесо місяця. Заворожений цією красою, повільно стаю на коліна, спираюся руками об землю і, нахилившись, п’ю холодну воду. Мовби спиваю, убираю в себе всі чари природи. Ні, немає нічого смачнішого у світі, ніж смак рідного джерела!

169 слів За В. Геєм