double arrow

Осінній мотив

Жовтогаряча осінь стоїть над селом, розкинувши над землею блакитні небеса. По садах загуляли молоді падолисти, та ще срібне павутиння літає в повітрі, снує дивну пряжу над перелазами.

Настала лагідна пора бабиного літа; останні сонячні дні такі ласкаві, оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, про щальним ячанням журавлів, що відлітають у вирій.

На городах уже зібрано гарбузи, викопано картоплю, зрізано капусту. Тільки денеде стоїть соняшничиння й тихо шурхо тить, нагадуючи про гарячі дні літа, коли воно цвіло жовтими решетами на городах, просіваючи сонячний пил. Зів’яли, поник ли від нічних приморозків квіти, тільки одні високі синенькі стоять. Їх у народі називають морозом, може, через стійкість до холоду, а може, через цвітіння, що нагадує голубуватий іній ран нього приморозку.

Під стріхами хат дбайливі господині розвішали золотаві ка чани кукурудзи, жовті гвоздики й кетяги червоної калини. Зда леку, коли глянеш, стоїть така хатина, як молода в осінньому вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають до такої старости, адже осінь — то найкраща пора для сватання. Щоне ділі прокочуються по селу весільною перезвою дружки й бояри, гудуть бубни, лунає весільна музика.

169 слів За І. Цюпою

Єдність неба й землі

Вітерець розганяє білі хмарки, і цілі потоки синяви залива ють світ, ніжачи землю духом неба й коріння. Те єднання землі й неба щемить у грудях тривогою вічності, людина відчуває себе новонародженою перед красою життя, і сяйво добра освічує їй душу. У тому сяйві вона бачить себе збоку непорочною, доброю, як світло березових гаїв, ніжною й щирою, як голубине серце.

Дорош теж зайнявся тихим світлом добра. Природа входила в нього духом коріння, чистотою небесної синяви, бентежила хліборобське серце. Якою ж ви силою володієте, сині небесні по токи, ви, білі хмари? Пахуча земле, як з одного ти робиш звіра, а з іншого голуба? Отже, є в тобі таємні чари?

А хмари біліли, і гомоніли сині потоки: «Справедлива душа чарується небом, а чорна — смертю». Дорош і справді чарувався небом і землею, ідучи понад річкою.

Сині потоки лилися, і річка кипіла під вітром. Верби сплаку вали листям, їхні золоті сльози гнало за водою. Комиші кошла тилися, здавалося, що в їхній таємничості хтось живе. Річка світила на Дороша лагідністю, виколисувала милість до всього живого.

165 слів За Гр. Тютюнником


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: