Після зливи

Над моїм подільським селом темна хмара розкинула велетен ське крило й витрусила з його таїни краплинигоріхи, що важко розбивались об твердь земну, об густе листя й дахи. Потім ринув густющий дощ — усі виямки, вихилки враз стали калюжами й наїжачилися цвяшкамибризками. Згодом дощова пелена порі діла, повернулися словам звуки, а очам — умитий краєвид.

Дорога, розігріта за день, парувала й неначе несла мене за село. У дворах породинному затишно гомоніли селяни: сьогод нішня злива раніше повернула хліборобів додому. Цьому особ ливо раділи діти, бо влітку їм мало випадає бути з батьками. Де рева блискучо зеленіли, озонове повітря пахло липовим цвітом, а зза крайньої садиби вже тепло жовтіла смужка пшеничного лану.

На краю поля червоно зоріли маки, а далі золотіла стигла пшениця. Я так боявся, що її покучерявить бурхлива злива, але колоски стояли рівно й гарно, тихо видихаючи сизувату імлу, наче поле вкривалося на ніч чимось м’яким і невагомим. Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешу ючи довгі блискавки. Повертаючись до села, я загадував усім цвіркунам: «Скликайте, скликайте гучно косарів, бо через день два — збирати хліба!»

169 слів За В. Думанським

Барвінок

Баба Килина була невеличка й тонка, на її темному обличчі життя зоставило своє зморшкувате письмо, в очах випалило живий дух, і вони були подібні на дві бездонні криниці. Вона варила дуже смачний борщ, який уміла так затовкувати салом і засмачувати сметаною, що від нього не можна було одірватися.

Баба Килина пишалася своїм городом, на кожному крилі якого росли кущі барвінку. Здавалося, що він і взимку зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повіт ря ставало поматеринськи м’яким і лагідним, то барвінок зацві тав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивилися на тебе довірливо. Баба гнівалася, коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ні коли не могла примиритися з тим, що квітку зривають.

Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з кві тами сідаєш за стіл і їси яблука, груші, а свіжовипечений хліб умочаєш у мед і несеш до рота, вона не могла відцуратись од свого святого ставлення до цвіту.

168 слів За Є. Гуцалом