Мелодія, народжена серцем

Мелодія, як тихий шелест листя, як ледь чутне зітхання лісу, здавалося, виникла десь у таємничій гущавині прадавнього бору. Ніби легенький вітерець, зродившись на порозі нового сонячного дня, пробіг по вершечках дерев, і вони озвалися враз тихотихо й ніжно. Кришталевочисті звуки владно заполоню ють душу, стискають серце солодким щемом і радістю.

Звуки наростають, голоснішають. Тепер уже лунає величний гімн природі й сонцю — творцю всього живого на землі. Могутні крила розпростуються для лету, їх не спинить ніяка сила у світі. І мелодія виривається на волю, шириться, росте, виповнює собою все довкола.

Це грає скрипальвіртуоз, який дає концерт у містечку.

Василько сидить поряд із батьком, притихлий, непорушний. Кожен нерв його тіла напружений, кулаки міцно стиснуті на бильцях крісла. Якісь невиразні, але напрочуд прекрасні карти ни зринають перед ним. Усе, що переповнює його душу, важко передати словами.

— Дякую, тату, що привезли мене сюди, — шепоче він, шука ючи батькову руку.

Уже згодом, через багато років, Василь любив згадувати про той концерт, про зустріч, яка перевернула його життя.

159 слів За Н. ГордієнкоАндріановою

Українська гостинність

Хліб і сіль на столі, прикриті рушником, віддавна вважалися першою ознакою гостинності. Коли до хати заходив гість, хай і непроханий, його приймали дуже чемно, запрошували сідати, частували, розмовляли. У спогадах про Богдана Хмельницького читаємо: «Хмельницький похвалив шляхтичів за мужність і не хотів розпочинати серйозної розмови, поки вони не пообіда ють». Народна мудрість із правіків промовляє: «Гість у дім — радість у нім».

За особливу честь було приймати гостей на Різдво, Велик день, Трійцю, на храмові свята. Мотив зустрічі гостей надзви чайно популярний у різдвяних колядках. Крім колядників, до господаря приходять Господь, Божа Мати, святі й ангели. Обов’язкове пригощання колядників було вірною запорукою подальших успіхів господарів. Навіть найбідніші сім’ї прагнули приготувати до цих днів більше смачних і небуденних страв. Найпочесніших гостей садовили на покуті, хоча в повсякденній трапезі це місце належало старшому в родині. За застіллям не одмінно звучали гучні розмови, співи й сміх.

Основою ритуалу гостинності завжди була спільна урочиста трапеза. Це перевірений віками звичай запросити гостя до своєї оселі, заприязнитися.

156 слів За О. Боряк