Коли дарувати

У нашому житті дуже багато свят, неодмінним атрибутом яких є подарунки. Скажімо, на Великдень заведено дарувати писанки, крашанки, на Новий рік і Різдво — цукерки, невеличкі корисні речі.

Однак є і такі подарунки, що не вимагають святкового дня. Звичайно ж, це — квіти, їх за незначними винятками можна запропонувати будькому, не побоюючись порушити правила хорошої поведінки.

З давніхдавен квіти для людини були символом відображення її почуттів і думок. Справді, де ми ще знайдемо такого ніжного, гарного, поетичного тлумача своїх найпотаємніших мрій і почуттів? На Сході здавна існує наука про значення квітів і мову цих ча рівних творінь природи.

На жаль, у сучасному метушливому світі дуже мало людей, які посправжньому розуміють і відчувають мову квітів. Можливо, фантазії бракує, а можливо, часу, а швидше за все — бажання жити красиво. Урядигоди хапаємо, виходячи з метро, кілька гвоздичок — і то вже радість. Мало хто замислюється, вітаючи ветеранів червоними гвоздиками, що цими квітами висловлю ють колишньому бійцеві гарячу вдячність. До речі, гвоздикам ще в давнину надавали саме такого змісту.

Тож обов’язково навчіться ще однієї мови спілкування — мови квітів.

169 слів За О. Когут

Чудотворна ікона

Ще в дитинстві Григорій КвіткаОснов’яненко осліп через травму ока. Якось він поїхав із матір’ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину іконі Озернянської Богоматері, про яку йшла слава як про чудотворну.

Того пам’ятного дня в церкві Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Спочатку замиготіли мінливі зеленувато бурі плями, потім пішли колами рожеві й жовтаві хвилі — і враз у голубому тумані загойдалися людські постаті й ошатне вбран ня церкви. Туман поволі розвіявся, погляд ковзнув по оздоб леній золотом іконі.

Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне й знову все поглине темрява? Він боязко сіпнув матір за рукав і проше потів:

— Мамо, хто це?

— Де, сину? Про кого ти?

Хлопчик показав рукою на ікону.

— Пресвята Богородиця... А ти що, бачиш? — сплеснула вона руками, аж озирнулися передні.

Синові карі, чисті й допитливі, як і раніше, очі були осяяні якимось вогнем, вони були вже не смутні, не мертві, а живі, грайливі. Мати впала на коліна й у нестямі простягла руки до ікони: «Воістину чудотворна! Зглянулася на наше безталання…»

163 слова За І. Ільєнком