Штокалові абрикоси

Ніхто з нас не куштував абрикосів, бо ні в кого в селі вони не ростуть, тільки в Штокала на горі, біля провалля. Старий Што кало стереже їх удень і вночі.

Щодня, ідучи в училище, ми дивимося на абрикоси такими очима, що дід кам’яніє посеред садка — довгий, сухий, сивий — і свариться на нас пальцем. Тоді ми спускаємося з крутої гори й починаємо чекати темряви. Сонце вже ховається за вітряк над проваллям. Угорі щось наче протупало й зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в багаття — і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги й задерли голови.

— Не бійтеся, це я, — сказав хтось. До наших ніг потекла дріб на глина, а слідом за нею з’їхав Штокало. Він тримав біля грудей кепку з абрикосами...

— Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спати хочеться, — промовив дід, засміявся й перший узяв із кепки абрикоси.

Ми несміло потяглися руками до кепки. Ні, зразу не добереш того невиданого смаку! Як мед? Куди там тому медові! Сонцем пахнуть, хоч і холодні. А ми думали, що вони гарячі.

168 слів За Гр. Тютюнником

У Романовім садку

Коли в Романовім садку починає щось дозрівати, тоді ми по чуваємо найбільшу спрагу, частіше навідуємося до колодязя, просто якоюсь силою тягне туди нашу ватагу. Відомо, що забо ронений плід — найсолодший.

Тайновидець, він одразу ж розгадує наші думки. Підходить до дерева й довго розшукує між гіллям обернену до сонця гіл ку, кладе руку на неї й легесенько струшує. Гупнуло на землю. Перше гупнуло глухо й лежить, і важко очі від нього відвести. Це і є найулюбленіша в наших краях грушаскороспілка! Жовта, мов диня, від удару аж тріснула, сокоммедом іскрис тим так і бризнуло з неї, на те іскріння одразу й бджола прилетіла. А тим часом гупнуло ще й ще. Ніхто з нас не сміє підійти й узяти. Лежать груші тут, там, ждуть, а в кожного з нас серце як не вискочить. Господар, нахилившись, сам бере, дає тобі, дає йому, нікого не забуде.

— Покуштуйте, хлопці, щоб не так надалі кортіло.

Ще вистачає нам повагом відійти від колодязя, а потім, не змовляючись, разом пускаємося щодуху, беззвучно сміючись на льоту.

Оце розговілись — і годі.

166 слів За О. Гончаром