Повість Квітки-Основ’яненка»Маруся», «Серешна Оксана»

“Маруся”.

“Маруся”.

Дидактична настанова. «Iще ж i се ми думаємо, що як постигне кого-небудь бiда i нещастя, що похова кого iз своєї сiм'ї або i родичiв, то буцiмто сеє чоловiковi приходить за його грiхи й неправди прежнiї. Нi, не так сеє! Ось послухайте лишень, як нам панотець у церквi чита, що Господь Небесний нам як отець дiтям. А пiсля сього не грiх нам буде i таке примiнити: от зберуться дiти на вулицю грати, та будуть промеж ними щасливiшi, та усе б то їм, замiсть iграшки, битись та лаятись, а меж ними буде дитина плохенька, смирна, покiрна, i що усяк її може забiдити. Адже правда, що батько тiєї дитини, щоб вона не перейняла худа вiд своєвольникiв, жалкуючи об нiй, кликне з вулицi до себе i, щоб воно за товариством не скучало, посадить бiля себе та й приголубить, i понiжить, i, чого вона забажа, усього їй дасть. Пожалуй, хлопцi, що на вулицi зостались, не знаючи, яке добро тiй дитинi у батька, будуть жалкувати, що узят вiд них товариш. Дарма, нехай жалкують, а йому у отца дуже-дуже добре! От так i небесний наш отець з нами робить: бережеть нас вiд усякої бiди i береть нас прямiсiнько до себе, де є таке добро, таке добро... що нi розказати, нi здумати не можна! Та ще й так подумаймо: чувствуеш ти, чоловiче, що се бог за грiхи твої послав бiду? Так же й розсуди: який батько покине овсi дiток, щоб без науки ледащiли? Усякий, усякий отець старається навчити дiтей усьому доброму; а неслухняних по-батькiвськи повчить та по-батькiвськи пожалує. Недурно сказано: ледача та дитина, которої батько не вчив! Се ж люди так з своїми дiтьми роблять, а то отець небесний, що милосердiю його i мiри нема! Той коли i пошле за грiхи яку бiду, то вiн же i помилує! Тiльки покоряйся йому! А пiсля сього не будемо журитись, що нам бог милосердний не пошлеть терпiти, i, перехрестившись, скажемо: «Господи! навчи мене, грiшного, як сполнять волю твою святую!» - то й побачиш, що опiсля усе гаразд буде.

Так робив Наум Дрот...»

Маруся – донька Наума та Насті. Ідеальна краса, старосвітська стриманість у поведінці. Уникає розваг, глибоко релігійна. Бувши дружкою на весіллі, зустріла Василя – свитника з міста, який був на весіллі старшим боярином. Зустрічі, кохання. Але Наум відмовляється видати доньку заміж, бо Василь може піти до війська. Але господар згодився знайти найомщика. Тоді Василь засватав Марусю. Але сам пішов з хурою до Одеси, Москви й на заводи, а Маруся застудилася й померла. Василь потрапив на похорон. Хотів покінчити життя самогубством, але ченці зупинили, і він доживав віку в Києво-Печерському монастирі.

«Сердешна Оксана»

У 1841 році в альманасі «Ластівка» побачила світ повість Г. Квітки - Основ'яненка «Сердешна Оксана».Цей твір був високо оцінений Т. Шевченком, П. Кулішем, В.Далем, О. Потебнею. Що ж підкорювало в ньому відомих письменників та мовознавців? Звичайно ж, відповідність християнській моралі, тобто найблагороднішим людським ідеалам. «...Ставлячи за найпершу повинність натури людської моральну чистоту, особисту правдивість та добрість,— писав С. Єфремов,— Квітка й шукав зразків цього в людях...»

головної героїні повісті Оксани, її доля і являють собою згусток морально-етичних проблем, що розв'язуються автором з надзвичайною майстерністю. Оксана, донька сільської вдови Векли Ведмедихи, покохала капітана, який разом із солдатами прийшов у їхнє село на постій. Початок твору нагадує нам поему Т. Шевченка «Катерина». У листі до Кобзаря 23 жовтня 1840 року Г. Квітка-Основ'яненко писав: «Списав і я «Сердешну Оксану», от точнісінько як і Ваша «Катерина»... Як то ми одно думали про бідних дівчат та про бузовірних москалів». Так, тема твору перегукується із поемою Т.Шевченка, але до показу подальшої долі героїні Квітка підійшов із гуманістичних позицій.

Повіривши в кохання капітана, Оксана тікає з ним, кинувши напризволяще матір. Пізніше, дізнавшись про намір капітана видати її заміж за денщика чи програти у карти, в душі дівчини зростає почуття ненависті до зрадника. Саме з цього моменту автор переходить до зображення не тільки соціально-побутового конфлікту, ай з надзвичайною майстерністю розкриває психологічний стан героїні. Оксана, доведена до відчаю, розуміє своє моральне падіння, її пригнічує почуття провини перед матір'ю. 1, найголовніше, воліє прийняти яку завгодно покуту, щоб отримати Боже й людське прощення. На відміну від Катерини Оксана замислюється над долею маленького сина. До речі, до розуміння власної відповідальності вона проходить певний шлях вагань. У страшному психологічному стані, близькому до божевілля, вона знаходить винуватця власної трагедії — сина. «Воно не дитя мені, воно ураг мій... Отут, у канаві, викопаю йому гарненьку ямку, положу його любенько... та разом землею і засиплю, і гробик виведу; воно і не зчується, мов засне... Нехай копитан ськає свого сина!..» Але дитина, прокинувшись, виводить жінку із цього жахливого стану. Це було воскресінням героїні. Початком нового життя. Г. Квітка-Основ'яненко зворушливо описує сцену, як малий Митрик, простягаючи рученята до матусі, забелькотів: «Мамо!.. Мамо!.. Бозя!..» Саме останнє слово і стало тією магічною силою, що повернула героїню до дійсності, до усвідомлення материнського обов'язку. Власна трагедія поступилася місцем природній силі духу жінки.

Пройшовши нелегкий шлях життєвих випробувань, Оксана стала сердечнішою у ставленні до людей. Тому слово «сердешна» у назві твору можна розцінювати двояко. У цьому слові — і трагедія жінки, і відродження кращих рис, що властиві українкам. Повість закінчується щасливо. Петро, звичайний сільський парубок, у своїх почуттях до Оксани, її матері, Митрика піднісся до вершин справжньої любові, виявляючи справжнє душевне благородство. На мою думку, у порівнянні з «Катериною» Т. Шевченка повість Г. Квітки - Основ'яненка має більш поміркований характер, бо наближена до піднесення найблагородніших людських ідеалів. У 1918 році, репресований пізніше літературознавець Василь Бойко писав: «Мораль Квітки — загальнолюдська мораль, мораль християнська, яка ще не стала трюїзмом, а повна глибокого значення для кожної людини в усі часи». Саме це і визначає інтерес до твору наших сучасників.