Романтизм в українській літературі ( Забіла, Петренко)

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

Найвідомішими представни­ками українського романтизму були J1. Боровиковський, М. Шашкевич, П. Гулак-Артемовський, П. Куліш, Є. Гребінка, М. Костомаров, М. Пе­тренко, В. Забіла, А. Метлинський.

Левко Боровиковський — відомий поет-романтик. (Найвище його досяг­нення — 12 романтичних балад, написаних на сюжети українських народ­них переказів. Цими баладами Боровиковський започаткував новий метод в українській літературі — романтизм. Найвідоміша з-поміж інших — ба­лада «Маруся».)

Амвросій Метлинський — етнограф і поет. (Амвросій Метлинський увій­шов до історії української культури насамперед як укладач етнографічних збірок, а також автор збірки романтичних віршів «Думки і пісні та ще дещо Амвросія Могили». За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші «Гетьман», «Козача смерть», «Степ», «Смерть бандуриста» — це заклик поета шанувати нашу історію, звичаї й обряди.)

Євген Гребінка. (Прославився і своїми майстерними байками, і прозови­ми творами, і лірикою. Всесвітньо відомі його романси «Очи черные, очи страстные», «Ні мамо, не можна нелюба любити» — це твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеніс­тю.)

Михайло Петренко — видатний поет українського романтизму. (Провідний

Мотив поезії М. Петренка типовий для романтиків: туга за рідним краєм, сирітство, прагнення відірватися від земної непривітної «буденщини», по­ринути у «високості», пізнати красу світу. Першиіі цикл поезій Петренка має назву «Небо», куди увійшли вірші «Дивлюсь я на небо», «По небу бла­китними очима блукаю» та «Схилившись на руку». Поет-романтик дав ці­каві зразки медитативного жанру (романс, елегія) з характерним для нього невдоволенням дійсністю, пориванням у надземні простори. Поет ширяє десь «над хмарами», він обминає соціальні проблеми, абстрагується від конкретної дійсності. Виразно звучить у поезіях Петренка мотив нездій­сненності особистого щастя в тодішньому суспільстві. Ліричний світ героя протистоїть гнітючій дійсності, яка давить і каїічить людські почуття і по­ривання. Поезії Петренка «Дивлюсь я на небо», «Туди мої очі», «Ходе хви­ля по Осколу» набули чималої популярності, стали народними піснями.)

Віктор Забіла — творець пісень і романсів. (В. Забіла виступив зі своїми ліричними піснями в середині 30-х років, коли в українській літературі ще сильні були традиції бурлеску і травестії, але вже голосно заявили про себе романтики. Основне місце в творчості В. Забіли посідає мотив нещасли­вого кохання («Соловей», «Не щебечи, соловейку», «Не плач, дівчино»), а поряд нього — соціальна й правова нерівність («Зовсім світ перевернувся», «Гуде вітер вельми в полі»). Деякі свої твори В. Забіла сам поклав на музи­ку, до декількох підібрав мелодію Т Г. Шевченко, і пішли вони в народ як пісні.)

Романтичні традиції у драматургії. (У драматургії романтичні традиції роз­винулися насамперед в історичних п’єсах М. Костомарова «Сава Чалий» та «Переяславська ніч».)

П. Гулак-Артемовський та його романтичні батади. (П. Гулак-Артемовський уперше в українській літературі виступив у жанрі романтичної балади. Ба­лади його були принципово новим явищем в історії української літерату­ри: в писемну літературу входила народна мова з різноманітними лірични­ми народнопісенними мотивами. Одна з найвідоміших його романтичних балад — «Рибатка», створена за сюжетом однойменної балади И. В. Гете. Твір вражає читачів колоритом мови, мелодійністю. Сюжет твору несклад­ний: рибалка — молодий парубок — сидить на березі річки й сумує, аж ось з річки випливає дівчина-русалка, яка співає чудову пісню й заворожує хлопця. Рибалка йде за нею у воду й гине.)