Право власності на Русі: суб'єкти та об'єкти правовідносин

У «Руській правді» не було спеціальних статей про земельну власність. Як відомо, вона існувала у вигляді общинної власності, князівських володінь, боярських і монастирських вотчин. Власність общини (громади) на землю базувалася на природному праві; князівська набувалася освоєнням пустопорожніх земель і захоплення общинних, а боярська і монастирська збільшувалася за рахунок князівських пожалувань.

Лише в «Правді Ярославовичів» знаходимо виразні свідчення наявності приватного землеволодіння, зокрема князівського. В одній із статей йдеться про зростання князівських заорювань і залучення до цього значної кількості залежних людей. В іншій – про охорону князівської власності та про накладання штрафів за пошкодження князівської борті.

Загалом, земельна власність охоронялася санкціями. Так, за переорювання межі та знищення межового знака, незалежно від соціального статусу власника, штраф був однаковий – 12 гривень. Це означало, насамперед, захист самого принципу власності, а не об’єкта і не особи, на майно якого посягав зловмисник.

«Руська правда» відрізняла поняття «власність» від поняття «володіння», оскільки нею визначався порядок відібрання речі, котра перебувала у володінні іншої особи. Далі йшлося про неправомірне володіння і ставилася вимога про необхідність передання речі законному власнику. При цьому законодавець передбачив виплату компенсації за користування нею.

У містах держава чи князь, який її уособлював, був верховним власником землі міських громад. Ремісники і купці почасти орендували землю у держави,і ця оренда, ймовірно, мала характер успадкування. Приватну власність у містах мали князі, бояри, чиновники, представники церкви. За договором 911 року князя Олега з греками заборонялося проводити самочинні обшуку чужих осель навіть тоді, коли на її власника падала підозра у переховуванні краденого.

Якщо хтось загубив свою річ (коня, зброю, одяг, худобу) або її викрали, треба було публічно заявити про пропажу. При цьому господар речі не мав права самовільно її повертати, а тільки через відому нам процедуру - звід. Зазначена норма мала на меті не допустити самоуправства, незаконних обшуків, конфіскацій чи інших зловживань під час розшуку і повернення вкрадених речей.