Об'єкт підвищеної небезпеки

Об'єктом підвищеної небезпеки, відповідно до Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», є об'єкт, на якому викорис­товуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи катего­рій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові (граничні) маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзви­чайної ситуації техногенного та природного характеру.

До небезпечних речовин Закон відносить хімічну, токсичну, вибу­хову, окислювальну, горючу речовину, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологіч-ні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукуп­ність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.

Суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний подати до міс­цевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта під­вищеної небезпеки. Експлуатація такого об'єкта можлива за наяв­ності спеціального дозволу.

Як записано у ст. 15 цього Закону, кожен має право збирати ін­формацію про стан безпеки на цих об'єктах та передавати її орга­нам державної влади, органам місцевого самоврядування, засобам масової інформації. А відповідно до статті 16, шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користу­ванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодову­ється суб'єктом господарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

§ 8. Зброя

Зброя - знаряддя для нападу та оборони, сукупність засобів для ведення війни, бою¹.

Інструкція МВС України від 13 квітня 1999 року «Про порядок

Словник української мови. Т. З- К., 1972- С. 452.

виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та вико­ристання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї...» визначає правовий режим названих видів зброї.

Вогнепальною, зокрема, вважається зброя, у якій снаряд (куля, шрот тощо) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої запальної суміші).

До пневматичної зброї належать пістолети, револьвери, гвинтів­ки калібру понад 4, 5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів.

До холодної зброї належать пристрої та предмети, конструкти­вно призначені для ураження живої чи іншої цілі за допомогою м'язової сили людини чи механічного пристрою (може бути хо­лодною ручною та холодною метальною), а саме: арбалети, мис­ливські ножі, катани, шаблі, шашки, мечі, палаші, ятагани, фінські ножі, кортики, кинджали, штики, штик-ножі, які не перебувають на озброєнні військових формувань.

Дозволи на придбання зброї видаються громадянам органами внутрішніх справ.

Придбана громадянами гладкоствольна, нарізна, комбінована мисливська вогнепальна, пневматична та холодна зброя протягом десяти днів з дня придбання має бути зареєстрована в органах вну­трішніх справ за місцем проживання власника з одержанням до­зволу на її зберігання, носіння.

Вогнепальна, пневматична та холодна зброя можуть бути при­дбані для озброєння особового складу охорони; озброєння окре­мих осіб, яким за родом служби відповідно до закону дозволено носіння вогнепальної зброї; науково-дослідних потреб; навчаль­них потреб (забезпечення допризовної військової і спеціальної підготовки); спортивних потреб; промислового та любительсько­го полювання; захисту життя, здоров'я, житла та майна громадян; використання на зйомках кінофільмів, у сценічних постановках, Циркових виставах; експонування в музеях, на виставках; колек­ціонування.

Дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї для вказаних потреб видаються лише за наявності спеціального закону або ін­шого нормативного правового акта.

Право на носіння зброї мають ті, кому це законом належить за Родом роботи, яку вони виконують (касири, інкасатори, працівни­ки спеціального зв'язку, митної служби, державних податкових адміністрацій, природоохоронних органів і лісової охорони, авіа-Шиного та залізничного транспорту, працівники суду та інших

Українське цивільне право

правоохоронних органів тощо). Короткоствольна зброя викорис­товується для захисту артистів від нападу хижих звірів під час ци­ркових вистав.

Умовою одержання дозволу на придбання та зберігання і носін­ня зброї є висновок лікаря, проходження спеціального курсу на­вчання та укладення договору про страхування цивільної відпові­дальності.

Дещо особливий режим, відповідно до Указу Президента України від 20 квітня 1995 р. «Про заснування відзнаки Президен­та України „Іменна вогнепальна зброя"» має нагородна (іменна) вогнепальна зброя: пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, мисливські рушниці, яка вручається у встановленому законом по­рядку. Ця зброя за життя нагородженого не може бути предметом договору, тобто є тимчасово вилученою з обороту.

Генерали, адмірали і офіцери Збройних сил України, інших вій­ськових формувань, а також особи вищого, старшого та середньо­го начальницького складу органів внутрішніх справ України, які мають нагородну зброю, при звільненні у запас або у відставку зобов'язані в місячний термін зареєструвати таку зброю в органах внутрішніх справ за місцем проживання і одержати дозвіл на її зберігання.

Нагородна короткоствольна вогнепальна нарізна зброя (пісто­лети, револьвери) може бути у власності спадкоємців після приве­дення її у стан, непридатний для стрільби, в майстернях з ремонту зброї. Така зброя вважається колекційною.

У разі смерті особи, якій було вручено нагородну зброю, хтось із спадкоємців може стати її власником, якщо він належить до осіб, які можуть мати зброю. Якщо серед спадкоємців немає такої особи, вони повинні протягом одного місяця продати чи подарува­ти її тому, хто має на це право. Якщо такий договір спадкоємцями не буде укладено, нагородна зброя має бути передана органові мі­ліції для передачі в комісійну торгівлю, з поверненням спадкоєм­цеві її вартості після продажу.

Мисливська зброя може бути відчужена власником шляхом її перереєстрації на іншу особу, яка має дозвіл на її придбання.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна», право придбання мисливської гладкоствольної зброї мають громадяни України, які досягли 21-річного віку, мисливської нарізної -25-річного віку, а холодної і пневматичної- з 18 років. Кількість такої зброї не обмежується.

Зброя, належна фізичній особі, має зберігатися у металевому

Розділ III. Цивільні правовідносини

яшику чи сейфі, спеціально виготовленому для цієї мети, у розря­дженому стані.

Тривалий час у суспільстві дебатується питання про доцільність розширення чисельності осіб, які мали б право придбати вогнепа­льну зброю. Аргументом прихильників такого розширення є не­можливість у сучасних умовах для великої кількості громадян реа­лізувати своє конституційне право на самозахист: «перед озброє­ним кримінальним середовищем, яке оточує нас, ми беззахисні». Опоненти вважають, що розширення можливості придбати зброю матиме негативні наслідки, оскільки їх придбання та використання може вийти з-під контролю.

Верховна Рада України ще не сказала свого вирішального слова: із дев'яти проектів законів про зброю один був прийнятий у першо­му читанні ще у березні 2004 р.

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

Глава 16 Фізичні особи § 1. Поняття фізичної особи

. „, УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ Розд.лІУ „ГАВОВЩНОСИН

До історії поняття «фізична особа»

Найчисленнішою групою учасників, суб'єктів цивільних відносин є люди. Римське цивільне право називало людей як учасників приватних відносин - persona. В латинській мові це слово означає, насамперед, «маска». Тому можна припустити, що різні люди у сфері цивільних відносин ніби накладали на своє обличчя правову маску, яка їх, таких різних, робила однаковими, з точки зору закону, рівними.

Німецький Цивільний кодекс 1896 p. (BGB) починається з роз­ділу «Personen», перша глава якого - «Naturliche personen».

Терміном «Personen» було підкреслено спільні риси усіх суб'єк­тів цивільних правовідносин. У словосполученні Naturliche Perso­nen водночас наголошувалось на природному (natur) та законодав­чому (liche) началах.

Термін «naturliche personen» О. Огоновський переклав як «приро­дна особа», і саме його він пропонував до української правничої тер­мінології. В англійському праві вживається слово «nature» — людина.

С. Дністрянський вживав термін «підмет прав», протиставляючи його терміну «предмет». Див.: С. С. Дністрянський. Австрійське право облігаційне. У кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Циві­льне право.- К., 2003.- С. 408. У сучасній українській мові слово «під­мет» вживається лише для означення члена речення.

«фізична особа» чи «громадянин»?

У Цивільному кодексі УСРР 1922 р. лю­ди як учасники цивільних відносин мали загальну назву «особи», якою було охо­плено і юридичних осіб. Загальною спеціальною назвою було -«громадянин».

Лише у статті 57 було використано термін «приватна особа». А у статті 422' серед тих, на чию користь вкладник міг розпоряди­тися про видачу вкладу після його смерті, були названі «фізичні особи». Однак ні термін «приватна особи», ні термін «фізична особа» не «прижилися» на радянському грунті.

Термін «фізична особа» був використаний в окремих Договорах про надання правової допомоги в кримінальних, цивільних та сі­мейних справах, які були укладені Союзом РСР з іншими соціа­лістичними державами.

Термін «фізична особа» (з грецької physike - природа) на той час використовувався у законодавстві багатьох держав для озна­чення особи, яка існує реально, є витвором природи, на відміну від юридичних осіб, які є витвором закону.

Доцільність вживання терміна «фізична особа» радянськими ідеологами заперечувалася, оскільки, як вважалося, у ньому міс­титься елемент приниження. Часточка правди у цьому аргументі, на мій погляд, є.

Така ідеологічна установка не могла не вплинути на наших сусі­дів. «В Німецькій Демократичній Республіці,- писали німецькі ци­вілісти,- таке найменування людей як учасників цивільного обороту більше не відповідає поглядам трудящих, які бачать у людях не «фі­зичних осіб», а громадян своєї Республіки. Термінологія BGB типо­ва для втиснення суспільних відносин в абстрактно-юридичні по­няття, що властиве капіталістичному правопорядку».¹

Хоча тиск радянської правничої ідеології тут відчутний, все ж не можна заперечити того, що «фізична особа» - це дійсно абстра­ктно-юридична категорія, чужа, принаймні до недавніх пір, нашо­му світобаченню.

Можна було б ввести у цивільне законодавство слово «люди­на», але на той час так питання не ставилося.

Термін «фізична особа» вперше було використано в Основах Цивільного законодавства Союзу РСР і республік (1990 p.). В Ук­раїнській РСР його вперше було використано у статті 14 Закону

СР «Про економічну самостійність Української РСР».

Г. Дорнбергер, Г. Клейне, Г. Клиигер, М. Пош. Гражданское право Гер-манской Демократической Республики.-М., 1957-С. 169.

Українське цивільне право

Роід'іл IV. Учасники цивільних правовідносин

У проекті Закону УРСР «Про власність» було зроблено спробу зупинити розширення сфери його застосування: у ньому, як і ра­ніше, ужито термін «громадяни». Однак це не дало результату: термін «фізична особа» продовжив витісняти термін «громадя­нин», доки термін не почав домінувати не лише у законодавстві, а й у науковій літературі та судовій практиці.

У статті 14 Конституції України власниками землі названо грома­дян, юридичних осіб та державу. Ця конституційна норма могла би бути підставою для законодавчого утвердження терміна «громадянин» як учасник цивільних відносин і водночас підставою для зупинення експансії терміна «фізична особа». Але цього не сталося. Кволі поси­лання на статтю 14 Конституції У країни не дали бажаного результату.

При опрацюванні проекту Земельного кодексу України автор­ський колектив твердо стояв на конституційній термінології, не­зважаючи на те, що у проекті Цивільного кодексу, який на той час уже було прийнято у другому читанні, суб'єктом права власності, у тому числі і суб'єктом права власності на землю (земельні ділян­ки), були названі фізичні особи.

Верховна Рада України на таку термінологічну розбіжність не звернула уваги, тому за Земельним кодексом України суб'єктом права власності на землю є громадянин, а за Цивільним кодексом України - фізична особа. У Господарському кодексі України тер­мін «фізична особа» не використано жодного разу. У статті 128 ГК йдеться про громадянина - підприємця, у той час як у статті 50 ЦК -про фізичну особу-підприємця.

У Цивільному кодексі Російської Федерації термін «фізична особа» ужито лише у назві глави: «Громадяни (фізичні особи)». У тексті Кодексу його не використано жодного разу.

Поняття фізичної особи

У перших варіантах проекту Цивільного кодексу України фізичною особою було названо громадян України, іноземних гро­мадян та осіб без громадянства. І лише у проекті Цивільного ко­дексу України станом на серпень 1996 р. за ініціативою професора А. С. Довгерта у статті «Поняття фізичної особи» було написано: «Фізична особа - це людина».

3. P.: «Чудово! Але, може, поміняємо місцями?» А. Д.: «Ні, нехай буде так!»

«Поняття фізичної особи,- писав професор О. А. Пушкін,- рів­нозначне поняттю людина»'.

Гражданское право Украйни,-X., 1996.-Ч. 1.-С. 77.

При науковому доопрацюванні проекту Цивільного кодексу України було-таки зроблено відповідне переміщення: «Людина V цивільних відносинах вважається фізичною особою».

Просто і зрозуміло.

Але, не буду лукавити: термін «фізична особа» мені не до душі.