Сучасники Сковороди

За часів Сковороди ще цілий шерег українців працював на полі філософії (переважно в Росії). Можна сміливо сказати, що найголовніші автори філософських творів в російській мові, а також перекладачі, що виробили російську філософську термінологію, були українці (між ними Г. Полетика — імовірний автор «Історії русів»). Найбільш визначні представники української думки мали все ж виразно релігійні інтереси та в багатьох пунктах дуже наближаються до Сковороди, утворюючи з ним, так би мовити, «містичне тризір’я» української філософії (Паїсій Величківський та Семен Гамалія).

Паїсій Величківський, що народився та помер тих самих років, що й Сковорода (земляк Сковороди з Полтави), працював, щоправда, поза межами України. Учень Київської академії, він приймає чернецтво й перебуває на Афоні та в Румунії, обновляє та оживляє християнство та зокрема аскетичне чернецьке життя в Румунії... Величківський сам написав небагато (невеликі аскетичні трактати та листи), але обробив у слов’янській мові величезну збірку вибраних творів отців церкви — «Філокалія» або «Доброподобіє», що подає головно етичні та аскетичні уривки. Збірка ця була надзвичайно розповсюджена на Україні та в Росії й не тільки зумовила собою цілий характер народної православної релігійності в XIX ст, (мала великий вплив і на секти), але й впливала на представників філософії (напр., на т. зв. слов’янофілів), поезії... Головний зміст «Філокалії» — змалювати шлях удосконалення людини та засоби боротьби зі злом (що персоніфікується як диявол); мета цього вдосконалення — «обожнення», як і в Сковороди. Та й в окремих питаннях знайдемо в «Філокалії» багато спільного зі Сковородою...

Семен Гамалія — молодший за Сковороду (1743 — 1822) вихованець Київської академії, де він, треба гадати, познайомився із західноєвропейською містикою. Виїхавши до Росії, Гамалія взяв діяльну участь у русі масонів, що в ті часи цікавились переважно містичною літературою Заходу. Гамалія переклав твори найвизначнішого німецького містика нових часів Я, Беме (XVII ст.) у 22-х писаних томах, твори французького послідовника Беме — Сен-Мартена й ін. Але головною його діяльністю був особистий вплив на людей, на яких він, як свідчать сучасники, мав величезний вплив завдяки своїй блискучій красномовності, своєму вмінню підходити до людей та своїй силі переконання. Ми маємо свідоцтва про те, як він у найкоротший час обертав до віри людей, що стояли на грунті тодішнього модного невір’я французької просвіченості. Лише бліде уявлення про особу та думки Гамалії дають його листи до друзів та «учнів», які було видано після його смерті. Зміст листів — повчальний, та Гамалія рахується з тим, що люди, яким він пише, читають містичну літературу (крім Беме, напр., ще Арндта, якого переклав С. Тодорський). Думка про внутрішню людину є, як і в Сковороди, провідною. З цієї думки випливає критика всіх «зовнішніх» благ та принад світу, критика, що змістом (не формою) нагадує Сковороду. У протилежність до Сковороди та Величківського, не бачимо у Гамалії безпосередніх впливів творів отців церкви.