Західна філософія на Україні в першій половині XIX СТ

Вже кілька менш видатних сучасників Сковороди прокладали шляхи на Україну для західної філософії. Ширші впливи Заходу — переважно Німеччини — зустрінемо на Україні в XIX ст. Ці впливи зустрінемо і в Київській академії, і в нових високих школах на Укра’іні — університетах у Харкові та Києві, ліцеях в Одесі та Ніжині.

Провід у світовій філософії на межі XVIII — XIX ст. мають німці, т. зв. філософія німецького ідеалізму, головними представниками якої є Kант і його послідовники: Фіхте, Шеллінг та Гегель. Кант був ідеалістом головно в теорії пізнання (гносеології). Він учив, що пізнання людське не просто є копія, відбиток зовнішнього світу, а що в пізнанні головну роль грають думки, що не із світу, а з людини самої походять; Фіхте, Шеллінг та Гегель шукають думок у самому світі — в природі, в історії людській, в державі, в мистецтві і т. д. Кант займався головне гносеологією, останні німецькі ідеалісти утворюють системи, в яких філософія вчить про весь світ; значення Гегеля особливе є в тім, що він окрему увагу звертає на історію.

Перший переклад на російську, мову одного з головних етичних творів Канта зробив та видав у Миколаєві в 1803 р. українець Яків Рубан. Філософією Канта зацікавились два підкарпатці. Петро Лодій (1764 — 1829) — професор філософії у львівській українській теологічній школі «Студіум рутенум», а потім у Кракові та Петербурзі — переклав етику одного представника школи Вольфа — Баумайстера (Львів, 1790) на слов’янську мову з домішкою української та російської, а в Петербурзі видав логіку, в якій використовує між іншим і думки Канта (1829). Василь Довгович (1783 — 1849), уніатський священик на Підкарпатті, Цікавився і Кантом, і Фіхте та Шеллінгом. Про філософію Канта Довгович написав латинський твір у двох томах (не видано). Залишився невиданим більший латинський філософський словник Довговича, натомість вийшло друком кілька філософських творів Довговича мовою мадярською. В Харкові короткий час (1807 — 09) викладав політичну економію послідовник Канта німець Л. Г. Якоб, що друкував німецькою та російською мовами підручник філософії в дусі Канта.

Одним із найліпших професорів в Харкові був у 1806 — 16 рр. німець, послідовник Фіхте Й. Б. Шад (1758 — 1834). В часи свого перебування в Харкові Шад видрукував латинською мовою логіку (1812, тут подано й виклад філософії природи), «природне право» (1814) та промову про «звільнення Європи» від Наполеона (1814), в якій подав і коротеньку теорію нації (це — перша праця про національне питання на Україні). Шад скупчив коло себе й певну кількість учнів, з яких дехто був уже підготовлений у Київській академії; з кола учнів Шада вийшло в 1813 — 25 рр. кільканадцять друкованих праць філософського змісту, — між іншим, і переклад одного з творів Фіхте (1813). У 1816 р. Шада було вислано з Росії; але ще в 1825 — 30 рр. улюблений учитель Гоголя М. Білоуc[ов] викладав у Ніжинському ліцеї за підручниками Шада.

Кафедру Шада зайняв підкарпатець А. І. Дудрович (1782 — 1829) — малоталановитий послідовник Шеллінга. Але філософію Шеллінга тоді проповідував уже в Росії українець Данило Кавунник-Велланський (1774 — 1847) — професор у Петербурзі, що мав вплив і на російських романтиків. Він учився в самого Шеллінга в Йєні. В Харкові викладав і писав критичні й естетичні статті шеллінгіанець, німець Й. X. Кронеберг (1788 — 1838), в Одесі був професором шеллінгіанець К. Зеленецький (1802 — 58). Та найбільше значення мав вплив Шеллінга на видатного українського діяча, етнографа та історика Михайла Максимовича (1804 — 73), який, між іншим, одним із перших зробив спробу дати характеристику української душі, а також звернув увагу на роль історії для філософії (див. далі про Гегеля). Велике значення мав і вплив філософії Шеллінга на росіянина П. С. Авсєнєва (архієпископ Феофан; 1810 — 52) — професора Київської академії та університету; з Авсєнєвим були в зв’язку та знаходились під його впливом члени Кирило-Мефодіївського братства.

Мабуть, найбільший вплив у слов’ян взагалі мав із німецьких філософів Гегель. На Україні, зокрема, його послідовниками були О. М. Новицький (1806 — 84) та С. С. Гогоцький (1813 — 89) — професори Київської академії та університету — й деякі їхні учні — видатний український педагог М. Тулов (1814 — 82), харківський історик M. M. Лунін (1806 або 1807 — 44), відомий український поет та професор у Харкові Амвpocій Метлинський (1814 — 70). Новицькому та Гогоцькому належить багато видатних праць, головне з історії філософії. За межами України працювали проф. Петро Редькін (1808 — 91) — у Петербурзі та Москві, засновник російського гегельянства М. Станкевич (1813 — 40) та філософ і літературний критик, приятель Толстого та Достоєвського М. Страхов (1828 — 96). Ми навели цей довгий спис імен, щоб наочно показати, що філософська думка на Україні не завмирала та що, хоч українські філософи тоді не писали по-українському (бо й філософська та взагалі наукова новолітературна українська мова не була ще тоді добре вироблена), філософської праці на українському грунті не бракувало й українці навіть приносили західну філософію до інших країн — Росії, Угорщини, Польщі.