Українська драматургія у художніх пошуках та самооновленні (до проблем розвитку та завдань на перспективу)

Сучасна українська драматургія, за визначенням критиків, перебуває в стані пошук нових тем. Сучасні українські драматурги звертаються до історичного мину­лого (В. Шевчук, О. Пасічник, М. Негода). Людину й світ дослі­джують у своїх драматичних творах Ярослав Стельмах, Олександр Ірванець. Основним художнім засобом стає для О. Ірванця вну­трішній монолог героїв або словесні баталії у формі діалогу чи полілогу, коли дія майже відсутня. У сучасній українській драматургії представлені такі тради­ційні жанри: трагікомедія, трагедія, історична драма, драматична поема, містерія. Сучасні українські драматурги, часто зорієнтовані на євро­пейський театр з його модерними експериментами, при цьому помітно втрачають національну самобутність. Така ситуація є наслідком і мовної проблеми в сучасному українському суспільстві, де відсутній україномовний театраль­ний діалог як частина суспільної розмовної практики. Поняття «літературний процес», «літературне яви­ще» сьогодні, безперечно, одні з найуживаніших термінів у літе­ратурознавстві, але попри активне вживання не мають чіткого визначення та не подаються в спеціалізованих словниках і енци­клопедіях. Оперуючи ними, більшість науковців послуговується загальномовними значеннями. Дослідження сучасного літературного процесу ускладнюється його незавершеністю, неможливістю поглянути на нього на від­стані часу, з позицій нового художнього досвіду..

Білет №6

1. Історичні романи Р.Іваничука. Огляд.

2. Гумор та сатира в українському письменстві: від давнини до сучасності.