Історичні романи Р.Іваничука. Огляд

Рома́н Іва́нович Іваничу́к (*27 травня 1929, с.Трач Косівського району Івано-Франківської області) — український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-94). Заслужений працівник культури України.

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії.

Роман „Черлене вино” (1976 р.) переносить читача у XV ст., в галицькі й волинські землі, над якими нависла загроза полонізації. Однак сторінка героїчної оборони Олеського замку є лише епіцентром дії, сюжетною артерією, крізь яку пропущено історію. В романі повним є відображення по вінця буйної, гордої відваги, істинно народної стихії, широти історичного простору й перспективи. Коли читач ладен був повірити в те, що цей твір розкрив перед ним усі творчі можливості Романа Іваничука, що він – його зрілий „пік”, вершина його мистецького досвіду, з`являється роман „Манускрипт з вулиці Руської” (1978 р.), за який він першим отримав премію ім. А. В. Головка. Але саме в тому і полягає творча неповторність митця, його здатність до самооновлення. Роман відкриває перед читачем Львів початку сімнадцятого століття. Цей твір щедро насичений історичною правдою, колоритом побуту, стихією часу і –навіть! – повітрям давно відкипілого століття. Тут читач поринає в історію не лише як пристрасний очевидець, а й – як завзятий її учасник.
Наступний роман „Вода з каменю” (1982 р.) – твір про духовний героїзм та одержимість. Адже і сьогодні це актуально. Герої твору – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, що в 30-х роках XIX ст. уперше в Західній Україні стали писати літературні твори народною мовою.
Роман „Четвертий вимір” (1984 р.) – це філософське осмислення категорії пам`яті (четвертого виміру дійсності) через долю Шевченківського однодумця і друга Миколи Гулака, одного з кириломефодіївців, що був у засланні на Кавказі, де серед грузинів і азербайджанців знайшов свою другу батьківщину і заслужив добру пам`ять своєю подвижницькою працею для розвитку їхніх культур.
Тема суду історії, нащадків і власної совісті над людиною, її життям і вчинками, провідна і для роману „Шрами на скалі” (1986 р.). Зі сторінок роману читачів зустрічає не застиглий у бронзі чи камені Іван Франко, а жива, стражденна і цільна душа Франкова, яка існує в широкій амплітуді – від інтимної лірики „Зів`ялого листя” до „Я син народу, що вгору йде”. У цьому творі маємо Франка-людину, яка йде до нас, але за умови: якщо ми у своєму прагненні досконалості йтимемо до нього.
У центрі роману „Журавлиний крик” – тріада: Воїн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Філософ-Слово (Павло Любимський, Григорій Сковорода) і Митець (маляр Сисой Шалмаков, Іван Котляревський). Така єдність присутня в кожному історичному творі письменника, але незмінно найважливішим її компонентом виступає Слово – першопочаток усього сущого. На жаль, право України на своє Слово впродовж століть оплачувалось розправами, репресіями й концтаборами, незчисленними людськими жертвами („Бо війна – війною” 1991 р., „Орда” 1992 р.).