Лауреати Шевченківської премії і українській літературі: проблеми та здобутки. Пам'ять серця, сила коріння і високість духу у книгах Мирослава Дочинця («Криничар», «Світован»)

Мирослав Іванович Дочинець (3 вересня 1959, місто Хуст Закарпатської області) — український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка обрав лауреатів найпрестижнішої літературної премії країни. У категорії «Література» премію присудили Мирославові Дочинцю за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води господніх русел».

«Криничар» (повна назва «Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії») — роман, що написаний українським письменником Мирославом Дочинцем та вперше опублікувався у видавництві «Карпатська вежа» 2012 року. Його попередній роман «Вічник» від часу своєї появи на світ зібрав уже чимало позитивних відгуків.

Читаєш цю книжку – і наче заживаєш вітаміни для розуму і душі, зауважив відомий письменник-дисидент Ігор Калинець. Вона – про людську Гідність, про Віру, Надію і Любов, про необхідність «прямостояння і прямоходіння», як для тіла, так і для душі. Це не тільки своєрідний посібник життєвого успіху, але й проникливий інструмент народження самосвідомості. В основі роману – хвилююча сповідь бентежної, шляхетної, муштрованої життям душі, сповнена аромату Часу, Духу і Любові, дивовижна одіссею знегод і поневірянь простого закарпатського хлопця, поки він став першим у краї багачем, з яким рахувалися в Будапешті і Відні. Криничар узяв від землі силу, а від Неба духовність і навчає цьому людей, рішуче міняє їх, а з ними й довколишній світ. Своїм життям він відкриває читачеві дві найголовніші принади – свободу від страху і свободу від злиднів. До того ж, ділиться секретами «робити» гроші і мудро розпоряджатися ними. Просто і навдивовижу переконливо. І без містики. Авторитетні критики вже встигли назвати роман «духовним братом «Вічника».

«Світован». Ця книга - повна захоплення і любові розповідь про мандри в горах із мудрецем Андрієм Вороном, якого вже встигли назвати українським Сократом. Він жив, як дихав, власним життям явив спроможність бути вільним у світі, який ловить і поневолює людину. Для сучасної, заблуканої серед штучних міражів людини світло його досвіду постає опорою для порятунку. Між рядками щирого письма живе горний дух, нурт живої природи, правда первісної оселі.