Людина і природа в художніх творах українських письменників: др проблем екології та Чорнобильської катастрофи (за творами «Чорнобиль» Ю.Щербака

Повість Ю. Щербака «Чорнобиль», 1987), носить документальний характер (це зібрані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної стихії), все ж відзначається неабияким художнім осмисленням того, що сталося.

Герої повісті відомого українського радянського письменника — реальні люди: пожежники, вчені, робітники, лікарі, військовослужбовці, церковнослужителі, іноземці. Звела, об’єднала цих, досі не знайомих людей, подія, що приголомшила світ: аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Тоді, під час ліквідації наслідків аварії, автор часто бував на АЕС, мав численні зустрічі з учасниками «опору атомній стихії». Враження від побаченого, почутого лягли в основу документальної повісті. Письменник розкриває подробиці аварії, аналізує факти, вчинки фізиків, медиків, авіаторів, персоналу АЕС. При цьому особливу увагу він зосереджує на причинах, які призвели до вибуху четвертого реактора

В «Чорнобилі» виразно відчутно не тільки особливості його публіцистичної нарації, сказати б, почерк ученого. Скрупульозна увага до фактів, розмаїття всяких подробиць – це, здається, зовсім не типово для наших публіцистів, які передовсім культивують дзвінку ефектну фразу й поспішність висновків. Щербаків «Чорнобиль» – це не тільки пронизлива точність у змалюванні подій та обставин, а й глибина узагальнень, лейтмотивом яких звучать узяті за епіграф до «Чорнобиля» слова Ауреліо Печчеї з його «Ста сторінок для майбутнього»: Група вчених може поставити погано підготовлене суспільство перед лицем таких відкриттів, застосування яких приведе до незворотних нищівних наслідків; жменька людей має змогу кинути весь світ в полум’я останнього жертовного багаття. Лише свідомі й пильні громадяни можуть відвернути ці відхилення й написати історію майбутнього, гідну бути прожитою». Чорнобиль – це не тільки безпрецедентна техногенна катастрофа. Це тест для суспільства і для окремої людини. Це – сигнал про те, що в історії людства розпочалася зовсім інша сторінка. Бо життя розчахнулося на до і після Чорнобиля. І, як пише автор, надалі життя матиме ту особливість, що попіл Чорнобиля стукатиме в наші серця.

З-поміж усього написаного в Україні про Чорнобиль (романи, повісті, поеми, збірки поезій, книжки публіцистики) твір Щербака стоїть осібно. По-перше, він написаний «не так», як звикли у нас писати – тут маємо естетику літературного мінімалізму. Тут, по суті, «немає літератури» в тому розумінні, в якому ми звикли бачити її в нас. Так зване зображене слово відступило під шквалом інформації, гіпотез про вплив катастрофи на людину й природу, монологів людей, які опинилися в епіцентрі подій. Естетика тут поступилася місцем етиці. Дорогоцінне почуття міри й розуміння того, що відбулося, порятували автора від намагань пориватися на патетичні котурни чи писати так красиво, як написано переважну більшість книжок про Чорнобиль.

Своє завдання Ю. Щербак вбачав у тому, щоб передати мужність людей у поєдин-ку зі смертю й по-філософськи осмислити долю, позначених Чорнобилем, і тих, хто далі йтиме у технологізовану цивілізацію. У цих міркуваннях велике значення має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар’єризмі, бюрократизмі, хабарництві тощо.