2015-06-30
510
| Словник-довідник зкультури української мови / Д.Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 367 с. Культура мови є невід’ємним складником особистості – одна з перших ознак загальної культури людини та суспільства. Вона включає в себе багато понять і вимагає постійної уваги до мовної поведінки особистості. Довідник містить складні випадки слововживання і допоможе читачам засвоїти граматичні норми української мови. Для викладачів та студентів філологічних факультетів, мовознавців, працівників засобів масової інформації, учителів, а також усіх, хто хоче підвищити рівень знання української мови. |
| Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: навч. посібник. – 3-тє вид., випр., доповн. та переробл. – К.: Арій, 2008. – 424 с. Мета пропонованого навчального посібника – допомогти державним службовцям досконало оволодіти українською літературною мовою, піднести рівень культури усного й писемного мовлення, а також набути навичок укладання конкретних документів. Посібник написано відповідно до Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації» ДСТУ 4163–203. Послідовно й дохідливо викладено теоретичний матеріал, який знайомить з мовними нормами офіційно-ділового стилю, подано зразки організаційних, довідково-інформаційних, обліково-фінансових та інших документів. Особливу увагу приділено усному діловому спілкуванню. Посібник стане у пригоді всім, хто не байдужий до української мови й хоче оволодіти мистецтвом ділового спілкування. |
| Кабиш О.О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ, 2007. У дисертації схарактеризовано основні наукові джерела з лексичної семантики, з’ясовано поняття «лексичне значення слова», «семантична структура слова», описано типи семантичних модифікацій, виокремлено окремі групи маркованих слів та здійснено їх детальний опис. Проаналізовано лексико-семантичні й стилістичні процеси, що відбуваються в маркованій лексиці сучасної української мови: актуалізацію й пасивізацію окремих груп лексики, зміни денотативно-конотативного статусу маркованих лексичних одиниць, ускладнення й спрощення семантичної структури маркованих номенів. Ключові слова: маркована лексика, лексичне значення слова, семантична структура слова, семантичні зміни, актуалізація, пасивізація, переорієнтація номінацій. |
Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується в науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
|
|
|
|
|
|
Реферат – це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад основних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.
Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов’язковим під час написання курсових, бакалаврських, дипломних робіт.
Основні функції реферату:
– інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ;
– пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових та автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Реферати класифікують за кількома ознаками:
1) належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);
2) способом характеристики первинного документа (загальні реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа);
3) кількістю джерел реферування (монографічні – в основу покладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);
4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані);
5) обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких обмежений – не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується й може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно від його значущості, новизни й доступності);
6) укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим автором дисертації, монографії чи інші твори; неавторські, складені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);
7) рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про значення інформації, що подається в первинному документі; або формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик – анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).
Об’єктами реферування можуть бути:
ü наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.);
ü розділи з монографій, збірників праць тощо;
ü патентні документи;
ü депоновані рукописи.
