Комунікативний

На конструктивному рівні сутність багатьох неповних речень пояснюється зсередини, у відриві від контексту, оскільки такі рчення є автономні, самодостатні, як от: Уже сонце на небі (Ю.Яновський). На міст!- Крикнув він до вершників.- Через Десну!(О.Копиленко).

У комунікативному плані більшість неповних речень залежить від ситуації, в якій вони побутують, використовуються. Наприклад:Та ні, — заперечила несміливо (І.Вільде). У наведеному прикладі попередні речення не записано, тому зміст діалогу незрозумілий.

Особливості роботи над казкою
Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов’ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам’ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.
Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.
У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі – видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.
Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казці вони – нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – фантастичні. Поряд із звірями у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також фантастика. Діти сприймають це захоплено.7 Тому досить часто вдаються до власного фантазування – створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок.

Важливо звернути увагу на особливості чарівних або героїко-фантастичних казок, їх відмінності від “звіриного епосу”. Так, наприклад, чарівні казки мають складнішу будову, вони довші, складаються з багатьох епізодів, пригод, відзначаються особливою вигадливістю, мають потужний фантастичний елемент.9
Головними позитивними персонажами цих казок часто виступають герої – богатирі, добро творці, подвиги яких мають визвольно-патріотичний характер; вони наділені незвичайними якостями: надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею (“Кирило Кожум’яка”, “Котигорошко”, “Іван – мужичий син”).
На відміну від казок про тварин, у чарівних казках наявні чудесні перетворення: вони наповнені дивовижними речами та істотами. Носії добра і справедливості в цих казках виходять переможцями над будь-якими (реальними чи міфічними) силами (“Кирило Кожум’яка”). Уважне і доброзичливе ставлення людини до природи оплачується сторицею і навпаки (“Казка про липку”, “Кривенька качечка”). Працюючи над змістом цих казок, учитель залучає цю привабливу казкову екологічну істину з метою виховання школярів у дусі бережливого ставлення до всього живого10.
Під час ознайомлення учнів з соціально-побутовими казками учителю варто наголосити на відсутності у змісті дивовижних істот, надприродних сил, чудесних перетворень, на тому, що у таких казках, порівняно з попередніми, значно більше елементів дійсності, реальних життєвих подій.
Немає потреби усі дані одразу подавати учням початкових класів. Їм достатньо того, що фантастичність цього жанру (чарівні казки) вони зрозуміють на казках про звірів, явища природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей (соціально-побутові казки), учитель зверне увагу дітей на те, що героями казок можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом вчитель назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем11.
На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться викдал. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: “Жив-був” чи “Жили-були”, “Жив собі” або “Давно, давно це було”. Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

32.Наголос. Види наголосу. Словесний, фразовий, логічний наголос. Методика формування навичок виразного читання в початковій школі.

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними.

Різновиди наголосу:

1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.

2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.

3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення):Напр: Редагування тексту слід закінчити сьогодні.

Щоб читати виразно, учні мають навчатися аналізувати твір, визначити емоційний настрій твору, героїв, автора; уявляти описані картини розуміти їх зміст, мати про них свою думку тощо; користуватися інтонаційними засобами виразності. Неабиякий вплив на вдосконалення читацьких навичок мають такі види роботи, як читання в особах, інсценування творів, добір слів, що римуються, відгадування загадок у риму, доповнення рими у віршах, дописування віршів, казок.

Робота з художнім текстом на уроці – це зустріч із прекрасним, пошуки та відкриття, спілкування дітей з учителем та автором. Лише такий підхід методики уроку можна вважати сучасним.

А завдання вчителя початкових класів – виховати в учнів естетичне сприймання художніх творів, допомогти їм усвідомити моральну красу персонажів. Успішно вирішити їх можна за умови добре спланованих уроків.

33.Склад, типи складів. Закономірності фонетичного складоподілу і правила переносу слів, їх вивчення у початковій школі.

Склад - це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й акустичному плані.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вершину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові:

ліс, день, звір;

я-ма, си-ла, книж-ка;

со-ро-ка,я-лин-ка, серденько;

ма-те-рин-ка, за-без-пе-чи-ти, ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний, у-рі-зно-ма-ні-тню-ва-ти-ся.

Поділ слова на склади відбувається за наступними правилами:

1. Якщо між голосними стоїть один приголосний – він завжди належить до наступного складу. Наприклад: ва-ре-ни-ки, зо-зу-ля, хо-ди-ти.

Увага: нагадуємо, дефісом ми відділяємо один склад від іншого.

2. Два і більше приголосних звука, що стоять після наголошеного складу, розподіляються наступним чином: перший належить до попереднього (наголошеного) складу, а другий і наступні приголосні звуки – до наступного складу. Наприклад, бід-ний, віс-ник, брат-ство.

3. Всі приголосні, що стоять після ненаголошеного складу, належать до наступного складу. Виняток становлять приголосні звуки [й],[в],[р],[м],[л]. Наприклад, не-сти, при-бра-ти, ве-сня-ний але зем-ля, грай-ли-вий, гір-кий.

4. До наступного складу завжди належать подовжені приголосні звуки. Наприклад, ка-мі-ння, во-ло-сся, бу-ття.

Склади у слові бувають відкриті й закриті.

Відкритий - це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва; закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки_, зай-чик, пер-стень. В українській мові переважають відкриті склади.

Поділ слів на склади залежить від декількох умов:

1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.

2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.

3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.

4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.

5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони належать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.

В українській мові переважають відкриті склади. Крім того, ще виділяють прикриті і неприкриті склади. Прикритий — склад, який починається приголосним: ске-ля, гра-ніт, пта-ство, хліба…Фонетика. Графіка. Орфоепія
кра сень, струн ко, збір ний, дзве-ні-ти, кра-ї-на.
Неприкритий — склад, який починається голосним:
а-ле-я, о-ко, і-ко-на, і-де-я, у-зор,
о си ка, о-сінь, і-ній, у каз.

Найголовніше правило переносу слів – з одного рядка на інший слова переносяться здебільшого по складах. Проте слід уточнити деякі нюанси.

1. Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не пай-ок; сльо-за.

2. Не розриваються при переносі африкати [д͡ж], [д͡з ]: си-джу, бджо-ла, від-дзер-ка-ли-ти.

3. При співпаданні однакових звуків на межі кореня і суфікса, що позначається на письмі подвоєнням літер, одна з них залишається в попередньому рядку, інша переноситься в наступний: зай-мен-ник, бу-ден-ний. Подовжені приголосні перед «я» мають два способи переносу: знан-ня і зна-ння. Обидва варіанти є правильними.

4. У складних словах не розриваються при переносі однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня.

5. Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка.

6. Не відривається один приголосний від кореня.
Із способом поділу слова на склади дітизнайомляться в період навчання, грамоти. Під час опрацювання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ділити слова па склади залежно від кількості голосних у слові. Вона є однією з основних у початкових класах і має значення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним складоподілом. Так, відповідно до правил переносу слова льотчик, весна можна перенести так: льот-чик, вес-на. Однак фонетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, відповідно до цього ці слова діляться на склади так: льо-тчик, ве-сна(крім тих випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка).