Просте речення має один граматичний (предикативний) центр

Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, непоширеними й поширеними, повними й неповними.

Прості двоскладні речення мають підмет і присудок або групу підмета й групу присудка. Легкий ранковий туманець клубочився над річкою. Група підмета – Легкий ранковий туманець. Група присудка – клубочився над річкою.

Односкладні речення мають тільки один головний член речення: або підмет, або присудок. Вечір. Вечоріє. Треба відпочити. Ваше доручення виконано.

Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів. Стемніло. Світає. Ніч. Зійшло сонце. Зазеленіла трава.

Поширеними є речення, в яких поряд з головними є і другорядні члени речення. Треба гарно відпочити перед наступним робочим тижнем. На галявині зазеленіла трава. Надворі світає. Травнева ніч.

Повним називається речення, в якому наявні всі члени, необхідні для даної структури. Наприклад, для називного речення – підмет, для двоскладного – підмет і присудок, для односкладних безособових – присудок тощо.

Неповним є речення, в якому пропущений формально необхідний член речення, але він легко виявляється в контексті або підказується в ситуації мовлення. Наприклад: Вулицею йшла моя мама. Поруч з нею – бабуся й сестра.

Структура двоскладного речення передбачає групу підмета й групу присудка. Можуть бути також другорядні члени речення. Членами речення є частини мови в певній синтаксичній функції. Частини мови – категорії морфологічні, а члени речення – синтаксичні. Синтаксичні функції частин мови виявляються в структурі речення.. Одна й та ж частина мови в різних реченнях може виконувати різну синтаксичну роль. Наприклад: Мені не важко вчитися. Вчитися – моє головне завдання. У мене є бажання вчитися(означення).

Підмет – це головний член речення, який означає істоту, предмет, явище, поняття, ознаку або дію яких називає присудок: Хотіла б я піснею стати. Весна прийшла. Поранений важко опустився на стілець.

Присудок – це головний член речення, який означає дію, стан, якість, властивість, ознаку предмета, істоти, явища, поняття, названого підметом.

Головні члени речення пояснюються, доповнюються залежними від них другорядними членами речення. Другорядні члени речення теж можуть пояснюватися іншими другорядними членами.

Другорядні члени речення (означення, обставини, додатки) розрізняються своєю синтаксичною роллю в реченні.

Означення – це другорядний член речення, виражений найчастіше прикметником дієприкметником, займенником, числівником, синтаксично залежний від іменника або іншої субстантивованої форми. У ролі означень можуть бути й інші частини мови.

Додаток – це керований другорядний член речення, синтаксично залежний від керуючої дієслівної чи недієслівної форми, що вимагає відповіді на питання непрямого відмінка.

Обставина – це другорядний член речення, виражений прислівником, дієприслівником, інфінітивом, іменною формою, що синтаксично залежить від дієслівної, прикметникової або прислівникової форми.

Актуальне членування речення — це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає (повідомляє) якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему, — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.

Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний (смисловий) зміст;

Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення «не хтось інший, а саме я це зробив»;

Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідаю йому, що, книжку він уже повернув.

Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи;

Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті.

Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1) послідовний (темою наступного речення є тема попереднього): В аудиторію ввійшов декан.
Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми і актуальними;

2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.

Порядок слів у реченні
Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.
Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).
Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

· узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;

· додаток- після керуючого слова;

· обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів).
При зворотному (непрямому, інверсійному') порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).
Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

Приклади:
прямий порядок: Я прийшов
непрямий (інверсійний): Прийшла Маринка

31.Неповні речення. Їх типи. Комунікативні умови їх функціонування. Методика опрацювання казки на уроках читання у початковій школі. Неповні речення - це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.

Типи неповних речень:

· Контекстуальне

· Ситуативне

· Еліптичне

Будь-яке просте речення може бути повним або неповним. Поняття-термін неповне речення якоюсь мірою умовне, адже це є підставою для мотивації висновку, що вони недосконалі за однією з тих якостей, які притаманні реченню або становлять відступ від синтаксичної норми на реченнєвому рівні, тобто не зовсім повноцінні структурно, граматично, комунікативно чи функціонально. У цьому зв'язку варто зауважити, що з погляду власне лінгвістичного в мові взагалі немає нічого неповноцінного, недосконалого. Вади чи недосконалості стосуються не мови, а мовлення-саме індивідуального мовлення, в якому більшою чи меншою мірою порушуються мовні норми.

Неповні рчення — це повноцінні спілкувальні конструкції, до того ж, максимально економні, лаконічні, словесно згущені, зредуковані, фрагментарні, стилістично доцільні.

Неповними називаються речення, в яких одна з ланок їхньої внутрішньосинтаксичної будови (один чи кілька членів речення, частина одного із членів речення) не вимовляється (не вербалізується) і втой же час фіксується свідомістю, є повністю або ж достатньо зрозумілою. Наприклад: Вам подобаєтья професія вчителя? — Дуже(І.Вільде).

Неповне речення-своєрідні засоби спілкування. Вдалі сполуки повних і неповних структур створюють своєрідний колорит невимушеного побутового спілкування. Тому неповні речення, як і повні, доцільно розглядати у двох основних аспектах: