Основні типи словників

Розрізняють два типи словників: енциклопедичні і лінгвістичні.

Енциклопедичні – спеціальні словники поняттєво-довідкового характеру, вони тлумачать не слова, а пояснюють зміст, характер, сутність предметів, явищ, а також подають короткі відомості про різні країни, народи, мови, визначні події, про видатних політичних діячів, учених, письменників, митців. В енциклопедичних словниках уміщують ілюстрації (фотографії, малюнки, репродукції), картографічні матеріали, статистичні, хронологічні таблиці тощо. До найбільш відомих енциклопедичних словників належать такі: «Українська радянська енциклопедія» в 12-ти томах УРЕ (1977–1985); «Енциклопедія українознавства» 1-4-й томи на літери А–М (1993–1994); «Енциклопедія українознавства» в 3-х томах (1994–1995);

Універсальний словник енциклопедичний за редакцією академіка НАН України М.Попенка Енциклопедія. Українська мова. УСЕ (2000).

Лінгвістичні (мовознавчі) словники пояснюють слова, їх значення, походження, написання, вимову тощо. Ці словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв’язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів української мови). Перекладні словники дуже поширені в Україні, вони бувають дво-, три-, чотиримовними і більше.

Тлумачні словники трактують значення слів, подають їх основні мовні характеристики – граматичні ознаки, наголос, написання, розкривають стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Найкращим тлумачним словником української мови є «Словник української мови» в 11-ти томах (1970-1980), укладений науковими співробітниками Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН України. Це один із перших та найповніших тлумачних словників нашої мови. Він містить близько 135000 слів. Сучасні мовознавці та лексикографи працюють над створенням нового великого тлумачного словника української мови. Він має вийти в електронному варіанті.

Словник іншомовних слів уміщує слова з різних мов і дає коротке пояснення слів та термінів іншомовного походження. В 1974 р. побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією акад. О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Вагомою лексикографічною працею є «Словник іншомовних слів» за редакцією Л.О. Пустовіт, який вийшов у 2000 році. Словник охоплює загальновживану лексику і загальнопоширені терміни з різних галузей знань.

Термінологічні словники містять визначення слова-терміна і відомості про використання його в певній системі знань. Вийшли в світ термінологічні словники перекладно-тлумачні: « Словник лінгвістичних термінів » Є.Кротевича та Н. Родзевич (1957); « Словник лінгвістичних термінів » Д. І. Ганича і І.С. Олійника (1985) та інші.

Словники мови окремих письменників систематизують і пояснюють слова, уживані письменником у його художніх творах, подають ілюстрації, які розкривають особливості індивідуального слововживання в художньому мовленні. Прикладом таких словників є: «Словник мови Шевченка », опублікований у двох томах у 1964 р. – до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря, та “Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка” в трьох томах, який вийшов у Харкові в 1978–1979 pp.

Діалектичні словники подають лексику територіальних діалектів, з’ясовують значення і характер поширення діалектних слів. Їх поділяють на загальнодіалектні й регіональні.

Словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкривають змістові і стилістичні зв’язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення і відтінки значень. Такі словники сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Найбільш відомими лексикографічними працями є: «Короткий словник синонімів української мови» П. М. Деркача (1960); «Синонімічний словник-мінімум української мови» В. С. Ващенка (1972);

«Словник синонімів української мови» в двох томах за редакцією А.А.Бурячка, Г.М.Гнатюк, С.І. Головащука та ін. (2001);

«Словник антонімів » Л. М. Полюги (1987);

«Словник паронімів української мови », укладений Д.Г. Гринчишиним і О.А. Сербенською (1986).

Орфографічні словники подають правильне написання слів відповідно до орфографічних норм і мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але в зв’язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба в нових словниках.

Відповідно до змін у правописі в 1994р. вийшов у світ « Орфографічний словник української мови», укладений науковцями НАН України, а в 1995р.- « Орфографічний словник української мови » А. А. Бурячка. В 1989 р. видано «Словник-довідник з правопису та слововживання » С. І. Головащука за редакцією В.М.Русанівського. Вагомою лексикографічною працею є “Словник труднощів української мови” за редакцією С. Я. Єрмоленко (1989). Крім названих праць, сьогодні функціонує й багато інших словників, які подають орфографічну інформацію.

Орфоепічні словники містять інформацію про літературну вимову та наголос слів, допомагають удосконаленню усного мовлення. Надбанням української орфоепії є «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М. А. Жовтобрюха (1973); «Орфоепічний словник» М.І Погрібного (1984); словник-довідник «Складні випадки наголошення» С. І. Головащука (1995).

Етимологічні словники тлумачать походження і зміну значень слів, розкривають їх первинне значення, історичний розвиток. Зразком може бути; «Етимологічний словник української мови» в семи томах за редакцією О.С. Мельничука (1982-1989).

Фразеологічні словники вміщують фразеологізми, крилаті слова, ідіоми тощо. Ці словники пояснюють значення фразеологізмів, особливості їх вживання, походження, можливості варіювання в мовленні. До визначних здобутків української пареміографії належать « Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номиса (1864); «Галицько-руські народні приповідки » І. Я. Франка в шести книгах (1901-1910);«Українські прислів’я та приказки» (1976, 1984); «Шляхами народних приповідок» (1994);

«Словник українських ідіом» Г. М. Удовиченка (1968).

« Словник фразеологічних синонімів » М.П. Коломійця та Є. С. Регушевського (1988).

Перекладні словники. В Україні дуже поширені перекладні словники, зокрема двомовні та багатомовні. Ними досить широко користуються учні, студенти та всі ті, хто вивчає іноземні мови.

Серед російсько-українських та українсько-російських словників є найбільш відомі: «Російсько-український словник» Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1962); «Російсько-український і українсько-російський словник» Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1984). Крім російсько-українських і українсько-російських, видано двомовні словники інших мов: «Французько-український словник» за редакцією Б. І. Бурбело (1989); «Українсько-французький словник » за редакцією К. М. Тищенка (1986) тощо. Зразком багатомовних словників є такі: « Українсько-латинсько-російський медичний словник» (1960); «Ботанический словарь. Русско-английско-немецко-французско-латинский» (1962); «Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський» В. Козирського і В. Шендеровського (1996) та інші.

Словники мають велике значення в культурному житті людини, адже сучасна людина не може обійтись без словників, бо саме вони слугують розвитку мовної та пізнавальної культури особистості, збагачують мовлення, роблять його більш досконалим та цікавим.