Вимоги до уроку

1. Його мовленнєва спрямованість.

Мовленнєва діяльність на уроці передбачає формування 4 видів цієї діяльності:

• слухання;
• говоріння;
• читання;
• письма.

Для реалізації мовленнєвої спрямованості кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані на формування мовленнєвих навичок та вмінь; мовленнєва спрямованість означає комунікативний характер вправ.

Виконуючи комунікативну вправу, учень вирішує задану вчителем мовленнєво-розумову задачу. Мовлення учня пов’язане з конкретною природною або створеною ситуацією спілкування. Комунікативна атмосфера повинна бути н кожному уроці, починаючи з його початку і закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінює комунікативну діяльність учнів.

Комунікативність уроку.

На уроці іноземної мови всі рівні мови – фонетичний, лексичний, граматичний взаємопов’язані, взаємозумовлені. Мовний матеріал повинен опрацьовуватися в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Для засвоєння структур активного граматичного мінімуму, необхідно добирати вправи з аудіювання, говоріння, читання та письма. Для засвоєння структур пасивного граматичного мінімуму необхідна практика в аудіюванні та читанні.

Але на уроці неможливо однаково розвивати усі види мовленнєвої діяльності. Один чи два з них будуть переважати над іншими.

Іноземна мова – мета і засіб навчання.

Мовлення вчителя виконує важливі функції:

1. воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Тому воно повинно бути грамотним, виразним та економним;

2. мовлення вчителя є і засобом навчання, тобто зразком для учнів, опорою, яку учень може використати, стимулом для мовлення.

Тому створення іншомовної атмосфери на уроці має стати одним з головних завдань учителя іноземної мови. Але мовлення вчителя на уроці не повинно займати більше 10% часу уроку.

Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів.

Завдання учтителя полягає у залученні учнів до активної внутрішньої розумової та зовнішньої мовленнєвої діяльності і підтриманні її протягом уроку.

Що стимулює розумово-мовленнєву діяльність учнів?

1. Використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів.

2. Постановка цілей та завдань, що спонукають учнів до вирішення комунікативних завдань, до висловлювання власних думок.

3. Застосування таких прийомів навчання, які дають можливість кожному учню брати участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшувати їх активний час на уроці.

На уроці повинен домінувати учень, а не вчитель. Це вимога особистісно-діяльнісного підходу, тому у центрі навчання знаходиться учень-суб’єкт. Учитель в контексті цього підхіду організовує, спрямовує і коректує навчальний процес.

Різноманітність форм роботи учнів.

В умовах особистісно-орієнтованого навчання перевага належить колективним формам роботи. Це робота в парах із змінною або без змін партнерів, робота в малих групах від трьох до п’яти учасників, хорове реплікування в режимі група-група, група –один учень, один учень – група. Колективні форми роботи є перспективними для спілкування. Вони збільшують активний час діяльності учнів, допомагають подолати боязнь помилок, формують в учнів почуття колективізму.

Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності.

На уроці іноземної мови мотивація забезпечується:

1. цікавим навчальним матеріалом, який відповідає смакам та уподобанням учнів. Це може бути і цікавий текст, і сучасна пісня, і поезії, гумор тощо;
2. прийомами роботи з навчальним матеріалом. Колективні форми роботи, навчальні ігри, проблемні завдання до вправ;
3. успішністю учнів у вивченні іноземної мови, яка викликає задоволення, відчуття прогресу в учінні. Вона досягається посильними та доступними навчальними завданнями, їх оцінкою з боку вчителя та учнів. Оцінки можуть бути вербальними та невербальними;
4. сприятливим психологічним кліматом на уроці. Взаємна довіра, рівноправність, партнерство у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Мотивації сприяють також моменти релаксації: фізкульт-хвилинки, музичний фон, які знімають втому учнів, підвищують їх загальний тонус, перешкоджають спаду мотивації.

Типи та структура уроків іноземної мови.

В методиці узвичаєно поділ уроків на два основних типи.

Перший тип – уроки, що спрямовані на формування навичок користування мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним), тобто це уроки ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Другий тип – це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь,тобто на уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності.

В межах І типу уроків можна виділити такі види уроків:

1) ознайомлення з новими лексичними одиницями та формування лексичних навичок усного мовлення і читання;

2) ознайомлення з новими граматичними структурами та формування рецептивних граматичних навичок тощо.

Що стосується уроків другого типу, це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Структура уроку

Традиційно урок складається з етапів. В цілісній структурі виділяється початок, основна та заключна частина уроку.

Початок уроку – це організаційний момент та мовленнєва зарядка. Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями, за певною ситуацією. Приводом для бесід може бути актуальна подія, новина тощо.

Функцію введення учнів в іншомовну атмосферу може виконувати аудіювання учнями коротких жартів. Розучування вірша, римівки, прислів’я, фонетична зарядка тощо.

Слід уникати одноманітності у проведенні мовленнєвої зарядки.

В основній частині уроку вирішуються його головні завдання. Це може бути: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систематизація або узагальнення засвоєного і контроль мовленнєвих навичок та вмінь.

Перевірці домашнього завдання може бути присвячений окремий етап уроку, або домашня вправа може бути включена у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці.

Його компонентами є: підбиття підсумків уроку та повідомлення домашнього завдання. Не всі компоненти постійні.