Перешкоди для укладення шлюбу

• перебування в іншому шлюбі;

• наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв’язків пря­мої лінії споріднення;

• наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення;

• недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб.

Названі підстави унеможливлюють укладення союзу між чоловіком і жін­кою. Шлюб, укладений попри зазначені в законі перешкоди, вважається не­дійсним.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Подружжя може укласти шлюбний договір. Шлюбний договір уклада­ється у письмовій формі і засвідчується нотаріусом. Договір, укладений до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту державної реєстрації шлюбу, укладений після — з моменту нотаріального посвідчення.

Як уже зазначалося, підставами припинення сімейних правовідносин є припинення шлюбу. У свою чергу, підставами припинення шлюбу є смерть одного із подружжя або розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу здійснюється державним органом РАГС за заявою по­дружжя, яке не має дітей. Для того, щоб орган РАГС виніс постанову про розірвання шлюбу, необхідним є виконання двох умов: подружжя не має неповнолітніх дітей; існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу органом РАГС шлюб припиняється в день винесен­ня ним відповідної постанови.

Якщо подружжя має дітей, розірвання шлюбу відбувається за рішенням суду. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється в день набрання чинності цього рішення суду.

3. ОСОБИСТІ ТА МАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ, БАТЬКІВ І ДІТЕЙ.

Розповідь учителя

Зрозуміло, що далеко не всі відносини із тих, які виникають у сім’ї між подружжям, підлягають правовому регулюванню, а тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім’ї і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові та майнові відносини.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя

Права подружжя
Особисті немайнові	Майнові
• Право на материнство та батьків­ство • Право на повагу до своєї індиві­дуальності • Право на духовний розвиток • Право на вибір прізвища при реє­страції шлюбу і зміні його, пере­буваючи у шлюбі • Право на розподіл обов’язків та сімейне вирішення питань життя сім’ї; право на особисту свободу	* Право на особисту приватну влас­ність * Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка * Володіти спільно нажитим майном на правах спільної сумісної власності * Той із подружжя, який є непрацездат­ним, потребує матеріальної допомоги, має право на утримання, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу * Право на укладення шлюбного дого­вору
Обов’язки подружжя
Особисті немайнові	Майнові
· Спільно піклуватися про побудо­ву сімейних стосунків між собою та іншими членами сім’ї на по­чуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги · Утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька · Нести відповідальність один пе­ред одним, перед іншими члена­ми сім’ї за свою поведінку в ній · Зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї · Утримуватися від дій, спрямова­них на примушування до припи­нення шлюбних відносин	· Дружина, чоловік повинні матеріаль­но підтримувати одне одного · Дружина, чоловік взаємнозабов’язані брати участь у витратах, пов’язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя

Необхідно також звернути увагу на те, що значна частина сімейних від­носин, особливо особистих немайнових відносин подружжя лежить поза межами права. У силу своєї делікатності вони не піддаються зовнішньому впливу, а відтак — і правовому регулюванню. Закон може захистити того, кого скривдили, але не може повернути кохання і довіру, щирість і родинний затишок у дім.

Велика увага в Сімейному кодексі України приділена правам і обов’язкам батьків і дітей. Законодавець визначає, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. З іншого боку, діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми,)

Особисті немайнові і майнові права та обов’язки батьків та дітей

Права батьків	Права дітей
Немайнові
• Переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини • Залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізич­ним та юридичним особам • Обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, мораль­ним засадам суспільства • Право на захист своєї дитини, повноліт­ніх доньки та сина • Право на визначення місця проживання дитини • Право на відібрання малолітньої дитини від інших осіб	* Право на належне батьків­ське виховання * Право противитися неналеж­ному виконанню батьками своїх обов’язків щодо них * Право звернутися за захис­том своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування * Із 14 років — право зверну­тися до суду з позовом про позбавлення батьків батьків­ських прав * Право бути вислуханою бать­ками та іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її життя * Повнолітня дочка, син має право звернутися за захистом прав та інтересів непрацез­датних, немічних батьків як їх законні представники
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування
Майнові
Право спільної сумісної власності батьків і дітей
o Право використовувати дохід, одержа­ний від використання майна дитини, на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім’ї o Право власності на аліменти, одержані на дитину	o Право на майно, призначе­не для її розвитку, навчання та виховання o Право брати участь у розпо­рядженні аліментами, які одержані для її утримання
Обов’язки батьків	Обов’язки дітей
Немайнові
• Обов’язок забрати дитину з пологово­го будинку або іншого закладу охорони здоров’я	• Обов’язок піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати допомогу
Права батьків	Права дітей
• Обов’язок зареєструвати народжен­ня дитини в державному органі РАГС Обов’язок виховувати дитину в дусі по­ваги до прав та свобод інших людей, лю­бові до своєї сім’ї та родини, свого наро­ду, своєї Батьківщини • Обов’язок піклуватися про здоров’я ди­тини, її фізичний, духовний та мораль­ний розвиток • Обов’язок забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готува­ти її до самостійного життя— Обов’язок поважати дитину • Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї • Забороняються будь-які види експлуата­ції батьками своєї дитини забороняють­ся фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гід­ність дитини
Майнові
* Обов’язок передавати в користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток * Обов’язок вислухати думку дитини щодо способів управління її майном * Обов’язок утримувати дитину до досяг­нення нею повноліття	§ Повнолітні до^ка, син зо­бов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потре­бують матеріальної допомоги § Дочка, син крім сплати алі­ментів зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених тяж­кою хворобою, інвалідністю або немічністю

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИТЛОВОГО ПРАВА.

Розповідь учителя

Крім родинного затишку, велику роль у забезпеченні нормального фізі­ологічного й гармонійного суспільного життя людини відіграють умови її проживання. Право на житло є конституційним правом людини і громадя­нина. Також Конституція України гарантує кожному громадянинові право на недоторканність житла. Це означає, що ніхто не має права проникнення до житла або іншого володіння особи; проведення в них огляду або обшуку є можливим тільки за вмотивованим рішенням суду.

Житлове право України — це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та гро­мадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права люди­ни і громадянина на житло.

Житлове законодавство складається з Житлового кодексу України від

• січня 1984 р., глави 28 Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Житловий кодекс України регулює весь комплекс житлово-правових від­носин і має такі завдання:

* забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян

на житло;

* належне використання і збереження житлового фонду;

* забезпечення законності у сфері житлових відносин.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визна­чає основні принципи приватизації державного житлового фонду, правові, економічні та соціальні засади перетворення відносин власності на житло. Згідно із цим законом при приватизації житла відбувається, як правило, без­оплатна передача у власність громадян житлових приміщень, які вони за­ймають у будинках державного житлового фонду.

Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будин­ку» визначає засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об’єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будин­ку, захисту їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» визначає правові, організаційні та соціальні засади державної політики щодо забез­печення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла.

5. ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЖИТЛО: ЗМІСТ І СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ.

Розповідь учителя

Стаття 47 Конституції України закріплює право громадян на житло. Це означає, що кожний громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціаль­ного захисту, житло надається державою та органами місцевого самовряду­вання безоплатно аб<* за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ця норма дозволяє зрозуміти, що житло — це, насамперед, власність, а тому на правовідносини у сфері житла мають поширюватися положення про власність. Стаття 41 Конституції України визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У Цивільному кодексі України право власності на житло визначене в главі 28. Саме там наводиться визначення поняття «житло». Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Крім питання власності на житло, Цивільний кодекс України регулює й інші житлові правовідносини, зокрема, право користування.

Житловий кодекс України закріплює право громадян на житло відповідно до Конституції України, визначає поняття житлового фонду, його види, регу­лює питання управління житловим фондом, компетенцію місцевих органів влади, відомчих органів із використання, експлуатації і забезпечення його збереження. У Житловому кодексі України конкретизовані житлові права та обов’язки громадян. Зокрема, стаття 9 цього кодексу визначає, що грома­дяни мають право на одержання в безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського жит­лового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фон­ду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Крім житлових прав, громадяни України мають і обов’язки — вони зобов’язані бережно ставитись до будинку, у якому проживають, дотримува­тися правил користування житловими приміщеннями та інше.

Житловий кодекс України визначає порядок надання житла, норми жит­лової площі; порядок користування жилими приміщеннями в будинках дер­жавного, громадського та індивідуального житлового фонду, користування службовими жилими приміщеннями, гуртожитками, питання найму і під­найму жилих приміщень; порядок втрати жилого приміщення, обмін жилих приміщень.

У кодексі встановлюється відповідальність за порушення житлового за­конодавства, порядок вирішення житлових спорів та інші питання.

6. ДОГОВІР ЖИТЛОВОГО НАЙМУ.

Важливу роль у житловому праві відіграє договір найму житлового при­міщення, шляхом укладання якого в основному здійснюється забезпечення громадян житлом. Зміст цього договору полягає в тому, що наймач (особа, на ім’я якої видано ордер) одержує від наймодавця (власника житла) право користуватися житловим приміщенням у будинках державного, комуналь­ного або громадського житлового фонду.

Типовий договір найму приміщення передбачає правила користування житлом, утримання жилого будинку і прибудинкової території. Умови, що обмежують права наймача і членів його сім’ї всупереч закону, вважаються недійсними.

Законодавство передбачає такі права та обов’язки наймача і членів його сім’ї:

* користуватися жилими й підсобними приміщеннями, санітарно-технічним та іншим обладнанням;

* залишати за собою житло на визначений законодавством строк у разі тимчасового виїзду;

* здавати частину житла у піднайом іншим особам;

* обмінювати жиле приміщення на інше;

* вимагати розподілу чи об’єднання житла, надання додаткового неізольованого житла (або ізольованого в межах передбаченої законом норми);

вселення інших осіб чи виселення їх на законних підставах.

Поряд із широкими правами від наймача вимагається і здійснення певних обов’язків:

• бережливе ставлення до найманого житла;

• дотримання правил користування житлом;

• економне використання води, електроенергії, газу, теплової енергії;

• недопущення порушень житлових прав інших суб’єктів та інших необ­хідних правил поведінки, що передбачені Типовим договором найму жилого приміщення.

Житловим кодексом України передбачено, що особи несуть кримінальну, адміністративну або іншу юридичну відповідальність згідно із законом, якщо вони винні:

* у порушенні порядку прийняття на облік і зняття з обліку тих, що потре­бують житла, порядку надання житла;

* у недотриманні встановленого терміну заселення жилих приміщень;

* у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарних правил утримання місць загального користування, використання їх не за призначенням;

* у порушенні правил експлуатації житла, безгосподарності в його утриманні;

* у пошкодженні житла, устаткування та об’єктів благоустрою, а також у скоєнні інших правопорушень, передбачених чинним законодавством. Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлового примі­щення в будинках державного, комунального і громадського житлового фон­ду з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, атакі, що одружились або влаштувалися на роботу,— до досягнення 18-річного віку.

Житлове приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути упорядкованим за умовами даного населеного пункту, відповідно до встановлених санітарних і технічних вимог. Не допускається заселення од­нієї кімнати особами різної статі, старшими за дев’ять років, крім подружжя.

Договір найму житлового приміщення є двостороннім, оплатним, письмо­вим та необмеженим у часі (безстроковим). Наймодавець зобов’язаний забез­печувати належне утримання будинку та його обладнання,, здійснювати ка­пітальний ремонт. Ці правила не поширюються на договір найму (на оренду) житлового приміщення щодо будинків і квартир, які належать громадянам на праві власності. Такі договори укладаються з власником житлової площі за домовленістю сторін і відповідно до вимог закону.