Пізньоантична філософія

В цей період характерні були:

1.Епігонство-переробка переосмислення више існуючих теорій

2.Еклептика-сполучення між собою елементів різних теорій, без достат внутрішньої єдності

Основні філософські шк..:

1.

Найвидатнішим м и слителем елліністичного періоду був ЕПІКУР (342-271 рр. до н.е.). Домінуючу роль серед т е оретичних джерел вчення Епікура відіграє атомістична с и стема Демокріта. Головна увага Епікура акценту є ться на етиці.

У вченні про душу Епікур відстою є думку, що вона - не щось безтілесне, а стр ук тура атомів, найтонша матерія, розсіяна по всьому організму. Звідси заперечення ті м безсмертя душі. З розкладанням тіла, за Епікуром, розсіюється і душа, тому страх перед смертю необгрунтований:

Найвищим добром Епікур визнає блаженство, насолоду (гедоне, звідси - гедонізм). Воно полягає в задоволенні природних потреб і в досягненні душевної рівноваги - спокою душі (атараксія), а тим самим і щастя (евдемонія). Ці моральні вимоги вважаються природними, як наслідок людської сутності.

Наприкінці IV ст. до н.е. в грецькі й філософії форму є ться СКЕПТИЦИЗМ. Його засновником був ПІРРОН ІЗ ЕЛІДИ (близько 360-270 рр. до н.е.).

Скептицизм заперечує істинність будь-якого пізнання. Головна його теза - утриматися від судження. Свою мету скептики вбачали в запереченні догматів усіх шкіл, але самі нічого не визначали, як не визначали і того, що вони роб и ли, заперечуючи, врешті-решт, і саме твердження "нічого не стверджувати".

3. СТОЇЦИЗМ. Наприкінці IV ст. до н. е. в Греції формуєть с я стоїцизм ЗЕНОН ІЗ КІТІЯ (336-264 рр. до н.е.) - засновник стоїцизму. Він був добре знайомий з післясократівською філософі є ю, приблизно в 300 р. до н.е. створю є свою власну школу. У своєму трактаті "Про людську природу" він проголошу є, що основна мета - жити згідно з природою, а це-те ж саме, що жити згідно з добром. Цим самим він дав с т о ї чній, філософії основну орієнтацію на ет ику та її розробку. Стоїки порівнювали філософію з людським організмом.

4. Найзначніший представник неоплатонізму ПЛОТІН (бл. 205-270 рр. н. е.) вважає, що основою всього, що існує, є надч ут тєвий, надприродний, надрозумний божественний принцип. Від нього залежать усі форми буття. Це - принцип абсолютного буття, він непізнаваний. Єдине істинне буття досягається лише шляхом проникнення в центр чистого споглядання і чистого мислення, що є можливим, знову ж таки, лише через "відторження" думки - екстаз. Будь-що інше, що існує в світі, вивод и ться з цього єдино істинного буття.