Від психоаналізу до біхевіоризму

Розвиток школи “людських стосунків “ відбувалось за декількома напрямками,кожне з яких розвивало ті чи інші ідеї її основоположників.

Головним із них стала подальша розробка соціологічного підходу до повсякденної практики виробничого керівництва,особливо дослідження проблеми морально-психологічного стимулювання.

Вивчення середньої ланки “A” (позиції) в розглянутій вище формулі поведінки S-A-R в 40 -50 –х роках все більше зв’язувалось наслідниками Мейо з емоційною сферою людської свідомості. За суттю “A” в цій формулі було замінено більш широким поняттям “ особистості “ (person- анг.) - “P”. І хоча в оборот вводилась велика кількість “соціальних факторів “,оскільки це витікало із висновків хоторнських дослідів,психологізація механізму поведінки значно при цьому зростала. Більш того, в результаті сильного фрейдистського впливу складний механізм поведінка людини була зведена до інстинктивізму,тобто пошуку мотивів поведінки в глибинах людської психіки,в підсвідомості,в прагненні до задоволення “одвічних “(тобто психофізіологічних) потреб. Формула поведінки людей,по суті, поверталась до попередньої простої схеми S – R (“ стимул-реакція “). Різниця була лише в тому,тепер “S” (“стимул “) психоаналітичне тлумачення.

Вихід з даного положення був знайдений в біхевіоризмі (від англ.behavior- поведінка).На місце спрощених психофізіологічних потреб прихильники біхевіоризму почали вивчати увесь складний і багатогранний комплекс потреб людини як соціоіндивіда (прагнення до гарантій, незалежності, поваги власної честі, просунення і т.д.).Все це потребувало перш за все типологізації і класифікації потреб.