Рівень життя населення

Доходи радянських громадян складалися з двох частин: заробітна плата і фонди соціального споживання (безкоштовна освіта, медичне обслуговування, дотації на оплату житла, транспорт та інші соціальні програми). Фонд соціального споживання перевищував заробітну плату громадян у декілька разів.

Низькими залишались пенсії та інвалідності в більшості категорій працівників. Незначними були й виплати різним слабозахищеним категоріям громадян: матерям-одиночкам, сім’ям, що втратили годувальника тощо. Це зумовлювало те, що п’ята частина громадян жила за межею бідності, отримуючи дохід, менший за прожитковий мінімум.

Зростаючі доходи громадян не покривалися достатньою масою товарів народного споживання, що призвело до товарного дефіциту, до прихованої інфляції, появи черг, зниження якості продукції, поширення явища спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних товарів перевищувала реальну в десятки разів).

Також у ці роки відбувається зміна в структурі споживання товарів. Населення прагне до комфортного життя. Відповідно, зростає попит на побутову техніку, килими, посуд, меблі, автомобілі тощо. Проте радянська промисловість не була орієнтована на масовий випуск такої продукції.

Намагаючись покрити дефіцит товарів широкого вжитку, радянське керівництво вдається до широких закупок за кордоном. Це потребувало мільярдів доларів, які отримували за рахунок продажу на Захід нафти, газу та іншої сировини. Крім того, продовжувалась закупівля зерна та інших продуктів харчування. У 1970-х роках скінчився нафтовий «бум» і в радянському бюджеті з’явився дефіцит, покрити який намагалися за рахунок збільшення продажу горілчаних виробів, підвищенням цін на продукцію, яке відбувалося приховано.

Отримуючи заробітну плату, яка в 2—3 рази була вищою, ніж у робітників і колгоспників, представники номенклатури могли придбати на них у 5—10 разів більше товарів. Верхівка користувалася закритими санаторіями, поліклініками, лікарнями, будинками відпочинку, пансіонатами, мисливськими господарствами.