2015-06-24
1604
Страницы истории
За свою довольно долгую историю Брожа пережила очень многое: Великое Княжество Литовское, Речь Посполитую и ее разделы, нашествие полчищ Наполеона, Первую Мировую войну, установление советской власти, продразверстку, раскулачивание, сталинские репрессии, Великую Отечественную войну, “хрущёвскую оттепель” и “брежневский застой”, перестройку и развал СССР, повлекший за собой множество негативных последствий.
Брожа
Брожа: здесь ступала нога Екатерины Великой
Название Брожа носят поселок, расположенный вдоль железной дороги, и находящаяся поодаль деревня. Ее еще называют старой Брожей.
Станция Брожа трижды расширяла свои границы — в 1977, 1978, 1980 годах. К ней были присоединены железнодорожная станция и хутор Брожа, д. Слободка и п. Смолоскип.
История населенного пункта
Существует несколько версий названия деревни.
Версия первая. По этим местам проезжала Екатерина Великая и в речку уронила брошь, за что речку прозвали Брожка, а населенный пункт, где она протекала, Брожей.
Версия вторая. Царица ссылала в эти места неблагонадежный, беспаспортный люд, который самостоятельно обживался на новом месте.
Версия третья. Екатерина Великая велела основать в этом живописном уголке на новом месте деревню. К ее строительству привлекли бездомных бродяг.
Река Брожка была когда-то полноводной, богатой рыбой, по ней сплавляли лес. Однако вмешались люди, выпрямили ее русло, осушили болота, и воды ее постепенно обмелели, и некогда бурная река со временем превратилась в ручей.
Это всё неофициальная информация. А официально, в инвентарных актах, Брожа впервые упоминается в 1639 году, является государственной собственностью. Эта деревня славилась мельницами. Здесь работала ветряная мельница. Две водяные были построены на реке Брожке. В 1793 году село стало центром волости. В 1798-м году 18 дворов, 127 жителей. В 1804 году строится деревянная церковь, в 1849-м — новый храм, который в годы советской власти был разрушен. В 1865 году открыто земское народное училище, позже — продовольственный и хлебный магазины. В 1916 году основан лесопильный завод. После революции на базе земского училища создана трудовая школа 1-й степени. В 1923 году в ней было 80 учеников. В это же время открываются библиотека, изба-читальня.
http://gulevich.net/statiy.files/gzv.htm
Гулевичи в «Реестре войска Запорожского 1649 г.»
Козацкие полки — военные и административно-территориальные единицы в Украине.
Описание: "Реестра всего войска Запорожского после Зборовского договора с Королём Польским Яном Казимиром составленные 1649 год
а, октября 16-го дня", и изданные по подлиннику О.М.Бодянским, издание Императорское общество истории и Древностей Российских при Московском университете. Москва в университетской типографии (Катков и К) на Страстном бульваре 1875 год.
Издательство: Императорское общество истории и Древностей Российских при Московском университете
Реестр, составленный при подписании Зборовского договора, являл собою первую попытку систематизировать бурное и огромное
повстанческое море в конкретные полки и сотни.
Реестр 1649 г. по Киевскому полку
В скобках указана сотня. Гулевиченко Феско (Ходосовская)* Гулевичъ Олешко (Ходосовская)
Примечание:
*Ходосівська сотня — сотня Київського полку що базувалась у селі Ходосівка (нині Києво-Святошинський район Київської області).
На 1649 рік у сотні був 91 козак. Сотник — Іван Бармацький.
Приложение:
Герб Гетманьщины
Козацькі полки — військові і адміністративно-територіальні одиниці в Україні.
У XVII — XVIII століттях більша частина земель сучасної центральної і східної України входила до складу військово-адміністративне формування під назвою Військо Запорізьке (інші назви - Гетьманщина, князівство Руське). Військо Запорізьке сформувалося внаслідок поєднання двох
стародавніх державних традицій - руських князівств (Київської Русі - Великого князівства Руського або Київського і Великого князівства Литовського) з одного боку і Монгольської імперії та її складової - військово-адміністративного формування Золота Орда (Золоте Військо)
з іншого боку. Принципи побудови Війська Запорізського нагадують принципи побудови війська (військово-урядового аппарату)
Монгольської імперії (Орд-Військ, що входили до її складу) а також принципи побудови західноєвропейських лицарських Орденів
Священної Римської імперії. Поряд з Військом Запорізьким відомі Всеселике Військо Донське та інші козацькі Війська, які також є
спадкоємцями і продовжувачами державних традицій Монгольської імперії на землях Південної Русі.
Початком полкового устрою в Україні стало підписання Куруківської угоди 27 жовтня 1625 року, що була укладена коронним гетьманом С. Конєцпольським і козацькою делегацією на чолі з кошовим отаманом Війська Запорозького Михайлом Дорошенком під час повстання
Марка Жмайла. За угодою козацьке реєстрове військо було поділене на 6 полків:
Білоцерківський полк;
Канівський полк;
Київський полк;
Корсунський полк;
Переяславський полк;
Черкаський полк.
Під час Визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького на зразок реєстрових полків протягом були сформовані
козацькі полки, що стали військовими та адміністративно-територіальними одиницями української козацької держави — Гетьманщини.
Число полків час від часу коливалося.
Керівництво полками здійснювала полкова старшина на чолі з полковник (Гетьманщина)полковником, яку обирали на полковій раді.
Полкова влада поширювалася не лише на козацтво, а й на все населення полків. Полки поділялися на сотні (від 7 до 20).
Кожні полк і сотня мали свою хоругву, що мала вигляд полотнища, переважно прямокутного, з держаком-хорогвищем, інколи з навершям
у вигляді хреста або кулі. На полотнищах різноманітного забарвлення зображувалися Ісус Христос, святі, козак з мушкетом, геральдичні
символи.
В 1648 році Україна поділялась на 23 полки.
Згідно реєстру Війська Запорізського після Зборівського договору 16 жовтня 1649 року, у Війська Запорізського був такий устрій:
Гетьман - Богдан Хмельницький, Тиміш Хмельницький
Генеральний військовий обозний - Іван Чернята
Генеральний військовий осавул - Михайло Лученко
Генеральний військовий осавул - Демко
Генеральний військовий писар - Іван Остафієвич
Білоцерківський полк*;
Борзнянський полк;
Брацлавський полк**;
Гадяцький полк;
Іркліївський полк;
Ічнянський полк;
Кальницький полк;
Канівський полк***;
Канівська сотня;
Стародубова сотня;
Волинцева сотня;
Кулаги сотня;
Богданенкова сотня;
Гунина сотня;
Рещенкова сотня;
Климова сотня;
Євтимова сотня;
Андрієва сотня;
Межирецька сотня;
Терехтимирівська сотня;
Иржищівська сотня;
Стаяцька сотня;
Михайлівська сотня;
Маслівська сотня;
Сотень 16, всі, здається, на Правобережжі, з них 7 носять назви за місцевістю, 9 за іменами сотників. Всього в них козаків 2951.
Полковник Семен Савич.
· Білоцерківський полк належить до найдавніших козацьких військово-адміністративних формувань. Існував ще в першій половині
XVII століття. У той час Білоцерківський козацький полк Речі Посполитої очолювали
полковники Люторенко Яцина, Дацько (1632),
Клиша Яків [Васильович] (1632-1637), Сакун Василь (1637-1638), а від 1638 p., згідно з "Ординацією", Станіслав Канівський. З початком повстання Б. Хмельницького білоцерківське козацтво взяло у ньому участь і полк став складовою частиною
Війська Запорозького. На його території сформувалося фактично два полки - Білоцерківський (2214 козаків) і Паволоцький
(776 козаків).
Останній очолював полковник Іван Куцевич-Миньківський. Але за Зборівською угодою 1649 р. їхні сотні об'єднали в один
Білоцерківський полк (2990 козаків). Щоправда, після Білоцерківської угоди, восени 1651 p., він таки розділився на два - Паволоцький став самостійним підрозділом. Полковим центром у 1648-1674 pp. було місто Біла Церква - нині районний центр Київської області. А від 1674 і до 1677 р. містечко
Богуслав, тепер теж районний центр Київської області. Очолював полк у 1676-1677 pp. Григорій Коровка-Вольський. Полк охоплював територію Білоцерківського староства Київського воєводства, котре до 1648 року було королівщиною, тобто
державною власністю. Межував з Київським, Канівським, Корсунським, Уманським та Кальницьким полками. За Зборівським реєстром 16 жовтня 1649 року козаки полку розписувалися не за сотнями і сотенними територіями на чолі з сотниками, а прикріплювалися до містечок у різній кількості - від 19 осіб до 1044. Всього нараховувалося 23 підрозділи загальною
кількістю 2990 козаків. За місцями дислокації і кількістю особового складу розподіл полку був таким: Антонів - 70 козаків; Бишів - 69; Біла Церква - 1044; Боярка - 30; Брусилів - 19; Вільня - 19; Вільховець - 100; Водотиїв - 22; Войташівка - 39; Германівка - 100; Дідівщина - 50; Івниця - 50; Кам'яний Брід - 30; Карабчиїв - 20; Коростишів - 90; Паволоч -100; П'ятигори - 122; Рожів - 50; Сквира - 30; Торчиця - 100; Фастів - 100; Ходорків - 48; Чорна Кам'янка - 688. Дідівщина і Рожів були зруйновані шляхтою у 1651-1653 pp. У 1654 році згадуються сотенні підрозділи також у Таращі, Насташці,
Ківшуватій, Лісовичах, Ольшаниці, Синяві, Ставищах, Трилісах, Шавулисі, Білій Церкві, Боярці, Вишеві, Кам'яному Броді, Вільховці,
Чорнім Кам'янці, Рокитному, Германівці та Фастові. Всього полк мав тоді 3048 козаків і 22 сотні. Згідно з присяжними списками 1654 року до Паволоцького полку відійшли містечка Паволоч, Антонів, П'ятигори, Сквира, Торчиця,
Карабчиїв, Ружин, Володарка, Лобачів. Від 1663 і до 1674 років полк змінював територію і сотенний склад, знаходячись під юрисдикцією правобережних
гетьманів Павла Тетері (1663-1665) та Петра Дорошенка 1665-1674). Входив до вілаєта останнього у 1668-1674 pp.
За Андрусівською угодою 1667 р. мав відійти до Речі Посполитої. Після захоплення у 1674 р. за Журавненською угодою території Білоцерківщини поляками Білоцерківський полк занепав, а населення масово виселялося на Лівобережжя. Хоча як військовий
підрозділ у складі гетьманату П. Дорошенка він протримався до 1676 року, коли був ліквідований і в такій якості. Відновити полк у 1681 р. намагався пропольський гетьман Степан Куницький, проте зазнав невдачі. Від 1702 р. і до 1712 р.
Білоцерківським називався також колишній Фастівський полк, коли його центр перемістився до Білої Церкви (у 1702 p.). У 1712 році, після Прутського миру Росії з Туреччиною, Білоцерківський (Фастівський) полк було ліквідовано, а козаків на чолі з
полковником А. Танським переведено на Лівобережжя і розселено в тамтешніх полках і сотнях. Основна їхня маса осіла в
Батуринській сотні Ніжинського полку та Сміленській сотні Лубенського полку.
** Брацлавський полк утворений 1648 року з центром у місті Брацлав (тепер селище міського типу Брацлав Немирівського району Вінницької області) на території основної частини Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Межував з Молдавським князівством, татарським степом, Річчю Посполитою, а також з Кальницьким та Уманським полками Війська Запорозького. Сотенні центри розташовувалися у містечках понад
Кучманським шляхом, для перетину татарських вторгнень на Поділля, Галичину і Волинь, у межиріччі Південного Буга та Дністра. Нині це повністю або частково Бершадський, Тульчинський, Немирівський, Тиврівський, Крижопільський, Тростянецький, Томашпільський, Піщанський, Шаргородський, Могилів-Подільський, Чечельницький та Ямпільський райони Вінницької області, та частково територія Хмельницької
області. Сотенними містами в часи Хмельниччини були Брацлав, Браїлів, Буша, Красне, Тульчин, Клебань, Райгород, Вільшанка, Вербка, Гарячківка, Тимонівка, Олександрівка, Яланець, Ямпіль, Шаргород, Мурафа, Соколівка, Станіславчик, М'ястківка [Городківка], Лучинець, Багланівка, Чечельник, Комаргород, Чернавці. Всього за Зборівським реєстром 16 жовтня 1649 р. Брацлавський полк мав 2655 козаків, 22 сотні та відповідних сотників. А саме: 1. Райгородська сотня - сотник Отаманенко Степан (189 козаків); 2. Тульчинська - Стороженко Михайло (99 козаків); 3. Клебанська - Мишута Матвій (70 козаків); 4. Краснянська - Лата Григорій (280 козаків); 5. Браїлівська - Шпаченко Роман (49 козаків); 6. Вільшанська - Мурза Дмитро (50 козаків); 7. Вербська - Стрілець Хома (40 козаків); 8. Гарячківська - Єремія (99 козаків); 9. Тимонівська - Махаринський Михайло (110 козаків); 10. Олександрівська - Гуминський Андрій (78 козаків); 11. Яланецька - Швайківський Захар (59 козаків); 12. Ямпільська - Олександренко Іван (98 козаків); 13. Шаргородська - Іван (60 козаків); 14. Мурахівська - Мшенко Павло (100 козаків); 15. Станіславська - Василь (80 козаків); 16. М'ястківська - Зеленський Михайло (258 козаків); 17. Лучинецька - Юхно (82 козаки). 18. Багланівська - Білоченко Степан (208 козаків); 19. Чечельницька - Дмитренко Андрій (146 козаків); 20. Комаргородська - Коровка Андрій (85 козаків); 21. Чернавецька - Новоміський Гаврило (196 козаків); 22. Брацлавська [полкова] - Дрозденко Василь (219 козаків). До 1654 року кількість сотень Брацлавського полку скоротилася наполовину - до 12. Після Білоцерківської угоди 18 вересня 1651р. і
втрати Військом Запорозьким західних територій на користь Речі Посполитої, були ліквідовані сотні в Браїлові, Гарячківці, Комаргороді, Лучинці, Мурафі, Райгороді, Станіславчику, Шаргороді, Яланці та Ямполі. Змінили центри сотенного правління Краснянська
сотня (на Соколівку) та Чернавецька сотня (на Бушу). В умовах Руїни, в часи гетьманування І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері га П. Дорошенка, змінювалися чисельність, територія
та сотенний склад полку. 1665 р. він частково увійшов до володінь П. Дорошенка, підпорядкованих з 1668 р.
Османській імперії український вілаєт Очаківського ейялету). За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Брацлавський полк об'єднався із Вінницьким і разом з ним відійшов до Речі Посполитої, поступово
занепавши та припинивши адміністративне існування у 1676 році. Відновлений полковником Андрієм Абазином у 1685 р. як військовий та адміністративний підрозділ правобережного козацтва. Остаточно ліквідований наприпочатку 1712 р. за Прутським миром (1711 p.). Козаків переселено на Лівобережжя та Слобожанщину.
*** Канівський полк - один з найстаріших, ще реєстрових козацьких полків Речі Посполитої, який мав охороняти переправи через
Дніпро в районі Стайок, Трахтемирова, Іржищева та Канева. Полковий центр - місто Канів над Дніпром. Нині це районне місто
Черкаської області. За відомими реєстрами полків 30-х pp. XVII ст. ми знаємо про таких канівських полковників, як Кулага Іван (1630),
Данило (1632-1634), Лагода Андрій (1637), Боярин Іван Іванович (1638), Сікиринський Амвросій (1638), Голуб Юрій (1644-1646). Від початку 1648 р. полк став складовою армії Б. Хмельницького, а після Зборівської угоди 8 серпня 1649 року і адміністративною
одиницею Війська Запорозького. Межі полку були дотичні до кордонів Київського, Білоцерківського, Корсунського, Черкаського,
Кропивнянського та Переяславського полків на лівому і правому березі Дніпра. А до 1648 р. - це була територія Київського воєводства, Переяславського, Черкаського та Канівського староств. За Зборівським реєстром Канівський полк мав 3167 козаків особового складу та 16 сотень - одну полкову, дев'ять іменних та по сотні
у Межирічі, Трахтемирові, Ржищеві, Стайках, Михайлівці, Масловому Ставі [Маслівці]. А саме: 1. Стародуба - Стародуб Іван; 2. Волинця - Волинець Павло; 3. Кулаги - Кулага Яким; 4. Богданенка - Богданенко Фесько; 5. Гуняка - Гуляк Федір; 6. Рощенка - Рощенко Петро; 7. Климова - Малашенко Клим; 8. Юхимова - Рощенко Юхим; 9. Андрійова - Андрій; 10. Межиріцька (147 козаків) - Супрун Михайлович; 11. Трахтемирівська (167 козаків) - Цепковський; 12. Ржищівська (222 козаки) - Чугун; 13. Стаєцька (170 козаків) - Шеремет Тарас; 14. Михайлівська (98 козаків) - Данило Юхимович; 15. Маслівська (100 козаків) - Євлашенко Семен; 16. Канівська полкова - Іван Голота. Полковим писарем у реєстрі значиться Герасим Савич, а полковим осавулом – Богдан Шабельниченко. В цілому Канівський полк за кількістю особового складу і стратегічним значенням займав третє місце у Війську Запорозькому після
Корсунського та Чигиринського полків. В одному лише Каневі концентрувалося десять сотень і 2263 козаки. Від Білоцерківського миру 18 (28) вересня 1651 р. і до Переяславської ради 8 січня 1654 р. адміністративний склад полку зазнав змін.
Були ліквідовані Маслівська та Трахтемирівська сотні, скоротилася кількість Канівських сотень до п'яти, а також з'явилися дві нові сотні - Бубнівська (на Лівобережжі) та Конончанська (створена, ймовірно, з однієї Канівської та з Маслоставської сотень). Всього ж у 1654 році
Канівський полк нараховував 11 сотень, з яких 9 тих, що виникли 1649 року, та 3152 реєстрових козаки. У період Руїни полк зазнав нових значних змін, часто переходячи із рук одного гетьмана до іншого. Підчас бувало по два, а то й по три полковники, мінявся сотенний склад. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. полк мав відійти до Речі Посполитої. Від 1668 р. він входив до
вілаєта П. Дорошенка і з його здачею у 1676 році фактично припинив існування, за винятком вузенької придніпровської смуги із сотнями у Ржищеві, Трахтемирові та Каневі, які очолював полковник Давид Пушкаренко. Після Чигиринських походів 1677 і 1678 pp. за умовами Бахчисарайського миру 1681 р. полк було остаточно ліквідовано. Козаки перейшли на Лівобережжя і розселилися у Переяславському
полку. Відроджений у кінці 80-х pp. XVII ст. як зійськовий підрозділ правобережного козацтва С Палієм. Центр полку розмістився у місті
Богуславі (нині райцентр Київської області), тому його в цей період іменують Богуславським, а 1702 р. створюють окремий Канівський
полк. Проте спроба приєднати Правобережну Україну до Гетьманщини тоді не вдалася і Канівсько-Богуславський полк був остаточно
ліквідований 1712 року за Прутським миром.
Київський полк*;
Київська сотня;
Білецького сотня;
Нагорного сотня;
Предримирського сотня;
Васильківська сотня;
Білогородська сотня;
Ходосівська сотня;
Трипільська сотня;
Обухівська сотня;
Преварська сотня;
Чортомська сотня;
Броварська сотня;
Ясногородська сотня;
Макарівська сотня;
Мотовилівська сотня;
Версівська сотня;
Овруцька сотня;
Корсунський полк;
Корсунська сотня;
Горкушина сотня;
Вергуненкова сотня;
Демкова сотня;
Івахниченкова сотня;
Маркова сотня;
Бажаненкова сотня;
Лубенський полк;
Миргородський полк;
Миргородська (118 козаків) сотня;
Гаврила Гладченка (303 козаки) сотня;
Андросова сотня;
Кирила Попівського сотня;
Краснопільська сотня;
Уцтивицька сотня;
Комишанська сотня;
Хорольська сотня;
Лубенська сотня;
Лубенська сільська сотня;
Роменська сотня;
Костянтинівська сотня;
Лохвицька сотня;
Сенчанська сотня;
Панківська сотня;
Глинська сотня;
Полковник Матвій Гладкий
*Київський полку складі Війська Запорозького сформувався влітку-восени 1648 р. на території Овруцького та Житомирського повітів
Київського воєводства. На початок 1649 року лише одна сотня в Броварах знаходилася на Лівобережжі, решта 16 на віддалі 50-80 км.
від Києва на правому березі Дніпра. Полковим центром у 1648-1708 pp. був Київ (тепер столиця України та обласний центр), а від 1708 р.
і до 1782 р. містечко Козелець, тепер - районний центр Чернігівської області. За Зборівським реєстром 16 жовтня 1649 р. Київський полк нараховував 2010 осіб особового складу, 17 сотень, з яких три Київські були
іменні - Самійла Білецького, Тимофія Нагорного та Опанаса Предримирського [сотника Печерського]. Решта 14 - за назвами сотенних
центрів: Київська полкова (сотник - Григорій Ліщенко); Васильківська (127 козаків, сотник Микита Бут); Овруцька (119 козаків, Юхим
Натальчич); Переварська (95 козаків, Юхим); Гостомельська (77 козаків, Єрмолай Басаренко); Ворзельська (105 козаків, Іван Крузь);
Броварська (53 козаки, Федір Медвідь); Макарівська (111 козаків, Григорій Петрицький); Білгородська (94 козаки, Каленик);
Ясногородська (87 козаків, Трохим Ященко); Ходосівська (91 козак, Іван Барманський); Обухівська (152 козаки, Яків Красовський);
Трипільська (171 козак, Андрій Ворона); Мотовилівська (212 козаків, Степан Половий). Київські сотні (полкова, Білецького, Нагорного та Предримирського) нараховували в сумі 516 козаків.
За присяжними списками 1654 року видно, що на той час у Київському полку виникло ще 14 сотень - сім на лівому та сім на правому
боці Дніпра: Бобровицька, Бородянська, Вишгородська, Горностайпільська, Димерська, Заворицька, Карпилівська, Козелецька,
Лісниківська, Новокозарська, Остерська, Рожівська, Семиполківська та Чорнобильська. Після Андрусівської угоди Москви з Варшавою у 1667 році Київський полк розділено цими суб'єктами на лівобережний (російський) і правобережний (польський). Останній фактично був скасований урядом Речі Посполитої того ж таки 1667 року. Проте козацькі підрозділи правобережжя полку продовжували діяти, визнавши владу гетьмана П. Дорошенка, якому до 1672 року вдавалося контролювати цю
територію. Але від 1672 p., після угоди Польщі і Туреччини в Бучачі, сюди введено польські гарнізони і правобережний Київський полк
припинив існування. Київ з прилеглою правобережною територією залишився за Росією і склав Київську сотню лівобережного Київського полку. На
Лівобережжі до існуючих Бобровицької, Броварської, Козелецької, Морівської і Остерської сотень, поступово було включено Гоголівську (у 1667 р.), Кобизьку, Мринську та Носівську (у 1687 p.), а також Бориспільську та Олишівську (у 1752р.) сотні. Відтак на час ліквідації
полково-сотенного устрою Лівобережної України Київський полк з Києвом та околицею нараховував 12 сотень. Є дані, що вже від 1669 р. (обрання Д. Многогрішного) полковий центр переносився до Козельця.
25 травня 1672 р. на раді в Козачій Діброві від Київського полку були і Конотопські статті підписали: полковник Костянтин Солонина;
обозний Афанасій Савенко; писар Петро Іванович Домонтович; хорунжі Семен Жила та Яків Александрович; суддя Юрій Незамай; осавул
Семен Карпович та 6 сотників - київський Федір Андріїв; остерський Іван Дворецький; гоголівський Іван Яковенко; козелецький Гав
рило Жиленко; бобровицький Гнат Калениць-кий; моровський Іван Шумейко. Всього ж за час існування Київського полку, від 1648 року по 1782 рік, до його складу входило 37 сотень. Правобережні: Білгородська (1649), Бородянська (1654), Васильківська (1649), Вишгородська (1654), Ворзельська (1649),
Горностайпільська (1654), Гостомельська (1649), Димерська (1654), Житомирська (1659), Карпилівська (1654), Київські чотири
(1649-1782), Лісниківська 1654), Макарівська (1649), Мотовилівська 1649), Обухівська (1649), Овруцька (1649), Приорська (1649),
Стайківська (1764), Трипільська (1649), Ходосівська (1649), Чорнобильська (1654), Ясногородська (1649), - 22 сотні. Лівобережні: Бобровицька, Бориспільська, Броварська, Гоголівська, Заворицька, Кобижчанська, Козелецька, Новокозарська, Носівська, Олишівська, Остерська, Рожівська, Семиполківська, - 15 сотень. Сотенними центрами Правобережжя у різний час були: Білогородка, Бородянка, Васильків, Вишгород, Горностайпіль, Гостомель, Димер,
Житомир, Карпилівка, Київ, Макарів, Мотовилівка, Обухів, Приорка [Приварки, Переварка], Стайки, Трипілля, Ходосівка, Чорнобиль,
Ясногородка. Сотенними містами, Лівобережжя v 1648-1782 pp. були: Бобровиця, Бориспіль, Бровари, Гоголів, Заворичі, Кобижча, Козелець, Морівськ,
Мрин, Нова Казар, Носівка, Олишівка, Остер, Рожівка, Семиполки. У 1763 році полк розділили на Київський та Остерський судові повіти, а у 1766 році на Київське та Козелецьке комісарства.
За ревізією 1764 року в лівобережній частині полку нараховувалося 3 міста, 14 містечок, 448 сіл, та хуторів, 10 990 виборних козаків,
12 789 підпомічників і мешкало 550 995 чоловічих душ посполитих. Полк ліквідовано у 1782 році, і козаків у 1783 році реорганізовано в
Київській регулярний карабінерський полк. Населені пункти полку склали основу північної частини Київського намісництва: Остерського, Козелецького та Київського повітів, між
якими розділено територію Бобровицької, Бориспільської, Гоголівської, Носівської та Остерської сотень. Серед полкової старшини найбільш відомими урядовцями Гетьманщини були М. Кричевський, А. Жданович, В. Дворецький,
П. Хмельницький-Яненко, Г. Коровка-Вольський, представники родин Солонин та Жил.
Могилівський полк;
Ніжинський полк*;
Березівська сотня;
Дівицька сотня;
Кобилецька сотня;
Кобиська сотня;
Ніжинська сотня;
Ніжинська сотня;
Ніжинська сотня;
Ніжинська сотня;
Ніжинська сотня;
Ніжинська сотня;
Носівська сотня;
Всього сотень - 10, з яких 6 Ніжинських (1, 2, 3, 5, 7 і 8), - явище незвичайне, а остання з двома назвами, але всі за місцевістю. Козаків у Ніжинському полку 991. Полковник Прокіп Шумейко.
Ніжинський полк як військова та адміністративна одиниця Війська Запорозького почав формуватися напровесні 1648 р. Йому підпорядковувалися козацькі підрозділи, які виникли в Острі, Новій Козарі, Козельці, Мрині, Моровську, Бобровиці, котрі на
початку 1649 р. відійшли до Переяславського полку. На його території в окремі полки сформувалися бойові одиниці в Борзні та
Сосниці, що відійшли до Чернігівського полку, а також в Ічні, яку у 1649 р. включили до Прилуцького полку. Адміністративні землі полку розташовувалися на лівому березі р. Десни, починаючи від Остра та Козельця, і тяглися аж до кордону з
Росією в районі Трубчевська. Сотні знаходилися в нижніх течіях рік Остра, Сейма та Клевені, лівих допливів Десни. Сейм розтинав
полк навпіл, тому сотні на його правому березі називалися „засеймські”. У полк увійшли ще староруські міста Ніжин, Сиволож
(літописний Всеволож), Глухів, Короп. Це була територія Чернігівського воєводства Речі Посполитої, створеного після Поляновського
миру 1634 р. у 1635 році. Юридично Ніжинський полк з полковим центром у м. Ніжині (тепер районний центр Чернігівської області) оформився 16 жовтня
1649 р., після Зборівської угоди Б. Хмельницького з королем Яном ІІ Казимиром. Кількість козаків та старшини у його складі у той час налічувала 991 особу, а територія поділялася на дев’ять сотень. Сім Ніжинських сотень, які мали сукупно 597 козаків: першої, або
полкової (сотник Іван Борсук); другої (Фесько Мринський); третьої (Григорій Красножон); четвертої (Іван Нагорний); п’ятої (Іван
Борсук); шостої (Григорій Василенко); сьомої (Григорій Кобилецький); Носівсько-Кобизької – 99 козаків, сотник Панас Єдута;
Березанської (Березовської) – 95 козаків, сотник Яків Філоненко. У Зборівському реєстрі крім сотників записаний полковник Прокіп
Шумейко, який у похилому віці (80 років) загинув під Берестечком у 1651 р., та козак Роман Ракушка (Романовський) – майбутній
ніжинський сотник, генеральний підскарбій та ймовірний автор літопису Самовидця. Чисельно і територіально це був найменший полк Богдана Хмельницького. Проте після Білоцерківської угоди 1651 р. територія полку зросла за рахунок повернутих з Чернігівського полку Батуринської,
Бахмацької, Борзнянської, Івангородської сотень, створеної Стольненської, а також території Стародубського повіту Смоленського
воєводства, де почалося формування нових козацьких військово-територіальних підрозділів за рахунок за рахунок втікачів з
Правобережжя. Тут у 1653-1654 рр. навіть було сформовано і виділено в окремий Новгород-Сіверський полк, який після Переяславської угоди 1654 р. з царем знову включено до складу Ніжинського полку. Згідно з даними „Опису малоросійських міст і сіл Білоцерківського та Ніжинського полків...”, котрі присягнули цареві Олексію Михайловичу, на травень 1654 р. Ніжинський полк став найбільшим на
Лівобережжі. Він складався з 37 сотень, в яких до присяжних списків потрапило 20 565 чоловік. Це були сотні: Батуринська, Бахмацька, Березівська, Бобівська, Борзнянська, Волинська, Глухівська, Дівицька-Володькова, Дівицька-Салтикова, Дроківська, Івангородська, Киселівська, Кобизька, Конотопська, Кролевецька, Мглинська, Менська, Мринська, Ніжинська, Новгородська, Новомлинська, Носівська, Оленівська, Олишівська, Підлипненська, Понорненська, Попогорська, Почепська,
Рождественська, Сиволозька, Синявська, Сосницька, Стародубська, Топальська, Шаповалівська, Шептаківська. На кінець 1654 р. Ніжинський полк охопив території окремих повітів та волостей колишніх Київського, Чернігівського, Смоленського
і навіть Мстиславського воєводств Речі Посполитої. Влітку 1654 р. зі складу полку виділено відновлений вдруге Борзнянський полк,
який у 1655 р. швидко ліквідували і повернули його територію знову до Ніжинського полку. Вперше полк радикально реформовано у 1663 р. після знаменитої Чорної ради в Ніжині, приходу до владу І. Брюховецького та
страти його політичних опонентів – насамперед ніжинського полковника Василя Золотаренка. Того року полк втратив на користь новоствореного Стародубського 8 сотень, Чернігівського – 6 сотень, Київського – 2 сотні, 5 сотень розформовано у ході реорганізації.
1663 р. з Ніжинського полку виділено також Сосницький полк (1663-1668 рр.). Окрім того, тоді ж утворено окремий Глухівський полк
із 6 „засеймських” ніжинських сотень. Щоправда, 1665 року Глухівський полк ліквідували, а територію знову включили під
юрисдикцію ніжинських полковників. На короткий час, у 1668-1669 рр., з полку знову вилучали до складу відновленого Д. Дорошенком Новгородського полку „засеймські” сотні. Але, як і в історії з Глухівським, на початку 1669 р. Д. Многогрішний ліквідував цей полк,
а сотні повернув до Ніжинського та Стародубського, із яких і формувалася нова адміністративна одиниця. На Конотопській раді (в Козачій Діброві) 25 травня 1672 року Ніжинський полк репрезентували: полковник Пилип Уманець; обозний
Матвій Матвійович (Шендюх); писар Павло Михайленко; суддя Федір Завадський; хорунжий Василь Ігуменський; осавул Гнат
Парпура. А також 20 сотників (...). Певних змін зазнавала територія Ніжинського полку у 1687, 1709 рр. У середині ХVІІІ ст. до Київського полку перейшли Олишівська
та Мринська сотні. Відтак, за реєстром 1723 р. полк мав 19 сотень, 6525 кінних і 3379 піших козаків. За даними реєстрів 1750-х рр.
полк мав 18 сотень, а в 1769 р. – 22 сотні.
В цілому ж за час існування до Ніжинського полку входило 55 сотень. А саме: Батуринська (1654-1782), Бахмацька (1654-1782), Березанківська (1648-1654), Березнянська (1654-1672), Бобівська (1654-1663), Борзнянські дві (1654-1782), Веркіївська (1654-1782), Волинська (1654-1663), Воронізька (1654-1663; 1665-1668; 1669-1782), Глухівська (1654-1663; 1665-1782), Дівицька-Володькова (1654-1658), Дівицька-Салтикова (1654-1782), Дроківська (1654-1663), Заньківська (1758-1782), Івангородська (1654-1782), Киселівська (1654-1663), Кобижчанська (1654-1663), Конотопська (1654-1782), Коропська (1654-1663; 1665-1668; 1669-1782), Кролевецька (1654-1663; 1665-1668; 1669-1782), Кустівська (1654), Мглинська (1654-1663), Менська (1654-1663), Мринська (1654-1744), Ніжинська перша (полкова) (1648-1672), Ніжинська друга (1648-1654; 1716-1782), Ніжинська третя (1649-1654; 1672-1687; 1736-1782), Ніжинська четверта (1649-1654; 1764-1782), Ніжинська п’ята (1649-1654; 1764-1782), Ніжинська шоста (1649-1651), Ніжинська сьома (1649-1651) Новгородські дві (1654-1663), Новоміська (1654), Новомлинська (1654-1663; 1665-1668; 1669-1782), Носівська (1654-1663), Оленівська (1654-1663), Олишівська (1654-1756)*, Підлипненська (1654-1663), Погарська (1654-1663), Понорницька (1654-1663), Попівська (1758-1782), Поповогірська (1654-1663), Почепська (1654-1663), Прохорівська (1672-1782), Рождественська (1654-1672), Сиволозька (1654-1663), Синявська (1654-1663), Сосницька (1654-1663), Стародубська (1654-1663), Стольненська (1651-1655), Топальська (1654-1663), Хорошеозерська (1663-1672), Шаповалівська (1651-1782), Шептаківська (1654-1663), Ямпільська (1672-1709; 1722-1782). Сотенними центрами були: Батурин, Бахмач, Березанка, Березна (Березна, Березина), Бобовиця (Бобів), Борзна, Веркіївка, Волинка
(Волинь), Вороніж, Глухів, Дівиця Володькова, Дівиця Салтикова, Дроків, Заньки, Івангород, Киселівка (Кисилівка), Кобижча, Конотоп,
Короп, Кролевець, Мглин, Мена, Мрин, Ніжин, Новгородок (Новгородка, Новгород-Сіверський), Нові Млини, Носівка, Оленівка, Олишівка,
Підлипне, Погар (Погари), Понорниця (Понирне, Понурниця), Попівка, Попова Гора, Почеп, Прохори, Рождественське (Рождественне),
Сиволож, Синявка, Сосниця, Стародуб, Топаль, Хороше Озеро, Шаповалівка, Шептаки, Ямпіль. Всього – 46 міст, містечок та сіл
(Шаповалівка, Підлипне, Бобів). Протягом певного часу низка сотень (Воронізька, Коропська, Кролевецька, Ямпільська, частково Глухівська) вважалися гетьманськими
або підпорядкованими генеральній старшині. З них формували охорону гетьмана – жолдаків. На території полку знаходилися дві
гетьманські столиці: Батурин (1669-1709, 1750-1764) і Глухів (1708-1750, 1764-1782). В період судової реформи
Кирила Розумовського 1763 року полк розділено на три судові повіти – Ніжинський, Батуринський та Глухівський. А у 1766 р.
в ньому створено три фіскальні установи – Ніжинська, Батуринське та Глухівське комісарства. За указом Катерини ІІ від 16 (27) вересня 1781 р. про скасування полково-сотенного адміністративного устрою Лівобережної України
Ніжинський поле і його сотні ліквідовано до початку січня 1782 року. Територію полку розділено між Київським намісництвом
(перша Ніжинська сотня), Новгород-Сіверським намісництвом (Бахмацька, Шаповалівська, Попівська, Батуринська, Конотопська,
Новомлинська, Коропська, Кролевецька, Глухівська, Воронізька, Ямпільська) та Чернігівським намісництвом (Ніжинські 2-5, Веркіївська,
Дівоцька, Заньківська, Борзнянська, Прохорівська, Івангородська).* В перечне войсковых и городовых старшин в Малороссийских полках в 1725 г. в Олишевской сотне Нижинского полка указан Данило Гулевич асаул.
Паволоцький полк;
Переяславський полк*;
Полтавський полк;
Прилуцький полк**;
Варвинська сотня;
Варвинська сотня;
Галицька сотня;
Горлюнська сотня;
Городенська сотня;
Гурівська сотня;
Дівицька сотня;
Іваницька сотня;
Ічнянська сотня;
Ічнянська сотня;
Кариботівська сотня;
Краснянська сотня;
Кропивненська сотня;
Монастирська сотня;
Переволочанська сотня;
Прилуцька сотня;
Прилуцька сотня;
Прилуцька сотня;
Срібрянська сотня;
Шкуратова сотня;
Всього - 20 сотень, з яких Прилуцьких - 3, Варвинських - 2, Ічнянських - 2, всі за місцевістю, крім однієї за ім’ям сотника. Козаків у полку 2006.Полковник Тимофій Носач.
· Переяславський полк належав до перших, "старожитніх" козацьких полків, центром якого став Переяслав
Кількість козаків і посполитих (міщан, селян, купців, церк. причетників) в полку не була сталою. 1729 в П.п. наліч. 4048 дворів козаків
і 10541 посполитих; 1764-3694 дворів (7181 хат) козаків, 202 двори (1243 хати) козачих підсусідків, 5736 дворів (8150 хат) посполитих;
1780 - 4461 двір (9086 хат) і 52 бдв. хати козаків, 8392 дворів (11763 хати) і 1150 бдв. хат посполитих, 1877 дворів (2963 хати) різних підсусідків. 1737 в П.п. наліч. 133 нас. пункти (1 місто, 8 містечок, 92 села, 24 села, 8 слобідок, 8-12 хут.). У третій чверті 18 ст. змінилася кількість нас. пунктів, головним чином за рахунок значного збільшення хуторів. 1780 - 1 місто, 8 містечок,
104 села, 23 села*, 12 слобідок і 402 хут. У середині 18 ст. на терит. П.п. діяли 69 початкових парафіяльних шкіл.
Про Соціально-економічне становище на Прилуччині у 18 ст. - див. окрему статтю. Козаки П.п. брали участь у визвольній війні укр. народу 1648-54, в антифеодальних сел.-козацьких виступах 1687, 1689, 1690-91 та ін.
П.п. ліквідований 1781, його терит. включена до складу Чернігівського намісництва (див. Прилуцький повіт Чернігівського намісництва),
частково -до Київського (1782-96) і Новгород-Сіверського (1782-91) намісництв, а з виборних козаків створено Софійський полк.
Сосницький полк;
Уманський полк*;
Черкаський полк;
Черкаська сотня;
Шубцева сотня;
Петрашкова сотня;
Драгилева сотня;
Мошенцева сотня;
Маркова сотня;
Лазарева сотня;
Саварського сотня;
Вовченкова сотня;
Кулаковського сотня;
Островського сотня;
Микитина сотня;
Савина сотня;
Мошенкова сотня;
Богушкова сотня;
Золотоніська сотня;
Домонтівська сотня;
Піщанська сотня;
Сотень 18, з яких 15 на правому і 3 на лівому боці Дніпра. Зауважено, що правобережні мають назви згідно своїх сотників, а лівобережні
згідно місцевостей: всього 2910, з яких у перших - 2483 і в других – 427. Полковник Ясько Воронченко.
· Основою творення Уманського полку були як запорожці Уманського курення, так і місцеві шляхтичі, зв’язані з Запорозькою Січчю.
Серед козаків Уманського полку були представники більш як десяти народностей. Це спричинилось наявністю серед населення
Уманщини значного відсотка іноетнічного елементу, а також тим, що порубіжні землі цього краю заселялись нащадками жителів татарських улусів. Саме в південних порубіжних сотнях полку – Бершадській, Івангородській, Уманській, Бабанській – серед рядового козацтва помітна значна кількість родин татарського походження: Баглаї, Килимеї, Самбаї і т.д.
Серед найбільш значимих військових операцій, Уманський полк брав участь у вересневій (1648 р.) битві під Пилявцями, Збаразькій
(червень) та Зборівській (серпень) битвах 1649 року, у розгромі польських військ під Батогом (травень 1652 р.), у битві з польсько-т
атарськими військами під Охматовим (січень) та Озірною (листопад) 1655 року. Тобто, Уманський козацький полк був боєздатною
частиною армії
Богдана Хмельницького. Уманське козацтво брало участь у реалізації гетьманом політики забезпечення найкращих зовнішньополітичних
умов для боротьби з Польщею. Продовжуючи політику досягнення найширшої воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої, Б.Хмельницький намагався зав’язати стосунки з придунайськими країнами і організував три походи в Молдавію. В усіх трьох походах (1650, 1652
і 1653 років) брав участь Уманський козацький полк. До того ж, результати другого молдавського походу настільки піднесли авторитет
уманського полковника Йосипа Глуха, що молдавський господар спробував заручитися його підтримкою за інших складних для себе
обставин. Уманський козацький полк був боєздатною частиною української армії і під керівництвом Й.Глуха, уманське козацтво брало участь у
військових діях 1648-1653 р.р. Полкова старшина уманського козацтва не раз виконувала відповідальні завдання Б.Хмельницького, що
слугувало захисту південних рубежів Української козацької держави та стримуванню натиску польсько-шляхетського війська. Українсько-московська угода 1654 року і прийняття присяги на вірність царю були неоднозначно зустрінуті в козацькій Україні. Уманський полковник Й.Глух відмовився присягнути московському царю, про що писала навіть одна з гамбурзьких газет, і полк був серед
опозиційного до Москви козацтва.
за полковництва М.Ханенка, Уманський полк був опозиційно настроєний до Москви і не підтримував договірних статей Ю.Хмельницького.
А на початку 1664 року, завдячуючи появі на Уманщині запорожців з І.Сірком, Уманський полк вже визнав владу російського царя і в
Умані була поставлена московська залога. Уряд Речі Посполитої, підтримуючи козацьку старшину польської орієнтації, розколов правобережне козацтво і домігся обрання гетьманом Правобережної України М.Ханенка. У протистоянні гетьманів М.Ханенка – П.Дорошенка, уманське козацтво спочатку підтримувало
першого. 3 липня 1672 по квітень 1674 року полк підтримував М.Ханенка, а в березні 1674 р. полк присягнув Росії. Уманські полковники
доби Руїни (М.Ханенко, С.Оргіяненко, І.Лизогуб, М.Булига, І.Сербин, І.Гродзенко, С.Яворський, Г.Білогруд) були як пропольської, так і промосковської орієнтації, але під їх керівництвом козацтво вело самовіддану боротьбу за національне визволення.
З Відомості про долю уманського козацтва після трагічного розорення Уманщини в 1674 році розпорошені. Переселення мешканців
Уманщини після її розорення було примусовим і не все козацтво переселилось на територію Лівобережжя та Слобожанщини. Польський
уряд сприяв поновній колонізації Уманщини виходячи зі своїх військових планів. Ліквідація Карловецьким миром (1699 р.) турецької
загрози для Польщі пришвидшила ліквідацію козацького устрою на Правобережжі. А це стало поштовхом для розгортання
національно-визвольного повстання під проводом С.Палія в 1702 році. Водночас відбувалося відродження Уманського козацького полку,
який у 1704-1711 рр. входив до складу козацької держави, що перебувала під протекторатом московського царя. У вир цього повстання
втягнулось і населення Уманщини. Умань і в цей час була стратегічно важливим містом, козацький гарнізон якого захищав Київщину і
Брацлавщину від вторгнення татар і польсько-шляхетських військ. Територія Уманського козацького полку відносилась до т.з.
“Паліївщини”, а сам С.Палій мав там свої пасіки. Уманський козацький полк в роки російсько-турецької війни 1710-1713 рр. підтримував похід П.Орлика та союзників на Правобережжя за звільнення від російських військ. Але остання битва правобережного козацтва за визволення козацької України закінчилась трагічно.
В 1712-1713 рр. указом Петра І була вирішена доля Правобережжя і постановлялось “тем землям быть в пустке всегда”. На цьому
завершилась історія Уманського козацького полку.
Чернігівський полк*;
Чернігівська сотня;
Борзнянська сотня;
Бахмацька сотня;
Батуринська сотня;
Конотопська сотня;
Сосницька сотня;
Івангородинська сотня;
Всього сотень - 7; за кількістю сотень Чернігівський і Ніжинський полки в цей час були найменш чисельними. Козаків у полку 1007.
Полковник Мартин Небаба.
*Чернігівський полк виник весною 1648 року у ході загальнонаціонального повстання українського народу під проводом Б. Хмельницького. Територія полку формувалася влітку-восени того ж року в середній течії р. Десни, гирла р. Сейму та верхів’їв р. Остра. Полковим містом
став Чернігів – одне з найстаріших, ще княжих часів, українських міст, колишній центр Чернігівського князівства (ІХ–ХІV ст.) та
Чернігівського воєводства (1635-1649 рр.). Саме територію останнього, його Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів, охопив полк. До старожитніх міст Чернігівщини належали також сотенні центри полку: Сосниця, Бахмач, Сиволож (Всеволод), Любеч, а також
Батурин – заснований першими реєстровими козаками на землях, даних їм королем Стефаном Баторієм. Чернігівське воєводство, створене урядом Речі Посполитої після Поляновського миру (1634 р.) з Москвою у 1635 р., поділялося на два
повіти – Чернігівський та Новгород-Сіверський. Більшість волосних (окружних) центрів повітів стали згодом сотенними центрами
Чернігівського, Новгородського та Ніжинського полків. У Чернігівському повіті це Городнянський, Седнівський, Чернігівський,
Слабинський, Менський та Борзнянський округ (волость), а в Новгородському повіті – Новгородський, Глухівський, Королівський,
Сосницький та Батуринський округи (волості). Юридично адміністративна територія та особовий склад Чернігівського полку оформлені Зборівським реєстром 16 жовтня 1649 року.
Він складався з восьми сотень, в які входили 997 козаків і старшини. До реєстру було записано полковника Мартина Небабу, який
загинув 1651 р. у боях, а також відомих тоді і згодом козацьких старшин: Петра Забілу (борзнянського полковника у 1649-1649 та
1654 рр.), Степана Пободайла (чернігівського полковника у 1651-1654 рр.), Юрія Михайловича Хмельницького
(брата Богдана Хмельницького, сосницького полковника у 1648-1649 рр.). До Чернігівського полку тоді ж включено територію і склад
ліквідованих Борзнянського (1648-1649) та Сосницького (1648-1649) полків. Адміністративно-військовими підрозділами полку були такі
сотні: Чернігівська (разом з борзнянськими козаками) – 401 козак, сотник Мартин Пободайло; Івангородська – 99 козаків, сотник Онисій Дорошенко; Бахмацька – 99 козаків, сотник Пантелеймон Омелянович; Борзнянська (разом з Загорівкою) – 99 козаків, сотник Пилип;
Сосниця – 100 козаків, сотник Михайло Жураховський; Батуринська – 99 козаків, сотник Степан Окша; Конотопська – 100 козаків,
сотник Іван Рибальченко; Дівицька (Салтикова) – 100 козаків, сотник Карпо Літошний. Автономною до Чернігова стала Стародубщина, на території якої теж сформувалося кілька козацьких сотень. Після Білоцерківської угоди 1651 року у складі полку виникли нові сотенні підрозділи – в Любечі, Седневі і Слабині. Але після
Переяславської ради 8 січня 1654 р. і підписаних згодом угод з царем Чернігівський полк втратив більшість сотень на користь
Ніжинського полку. У його складі лишилися всього чотири військово-адміністративні одиниці: Чернігівська, Седнівська, Слабинська
і Любецька (разом з Лоєвом) сотні, Щоправда, від 1659 року полк став поповнюватися новими сотнями та повертати втрачені і
до 1672 року їх стало шістнадцять. Зі складу полку за ці роки тимчасово виділяли Борзнянський (1654) та Седнівський (1659) полки,
території яких знову поверталися до Чернігівського. Конотопські статті 25 травня 1672 р. підписали такі чернігівські старшини: (полковника Василя Ігнатовича, брата Д. Многогрішного, було заарештовано) обозний Костянтин Угровецький; осавул Никифор Каленикович; писар Михайло Степанович Слободецький; хорунжий
Степан Силич та 14 сотників (...). Серед інших полків, Чернігівський мав найбільшу кількість сотенних осідків у селах, а не у містах та містечках. Це села: Білоус Євтухів,
Виблі, Волинка, Киселівка, Сибереж, Слабин, Стольне.
Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. – Cambridge, 1978. – V. II. – P. 66 Відтак за час існування Чернігівського полку його адміністративну територію складали такі сотні: Батуринська (1649-1654), Бахмацька (16491-654), Березнянська (1651-1654; 1672-1782); Білоуська (1663-1782), Борзенська (1649-1654), Виблівська (Вибельська) (1656-1782),
Утворена 1656 р. у складі Чернігівського полку. Сформувалася із населених пунктів Чернігівських сотень. Весь час існування –
адміністративна одиниця та військовий підрозділ Чернігівського полку. Найбільш відомі старшини сотні - представники родини Тризн.
Скасована 1782 р., а територія включена до Чернігівського намісництва. Сотенний центр: село Виблі, нині - однойменне село
Куликівського району Чернігівської області. Населені пункти у 1750-1769 рр.: Бакланова Муравинка, село; Вершинна Муравинка, село; Виблівський, хутір; Виблі (Вибель), село; Глузди, хутір; Горбове, село; Грабівка, село; Напорівка, село; Онисів, село; Орлівка, село;
Піски, село. Волинська (1669-1782), Городнянська (1672-1782), Дівицька (Салтикова) (1649-1654), Івангородська (1649-1654), Киселівська (1668-1782), Конотопська (1649-1654), Любецька (1656-1782), Менська (1672-1782), Понорницька (1663-1782), Роїська (1659-1782), Седнівська (1654-1659; 1659-1782), Слабинська (1654-1782), Сосницька (1649-1654; 1668-1782), Стольненська (1669-1782), Чернігівська (1648-1782). Тобто від 1648 р. і до 1782 р. у полк входило загалом 22 сотні. Зокрема, у 1649 р. – 7 сотень; у 1654 р. – 4 сотні; в кінці 1672 р. –
16 сотень; у 1750 р. – 16 сотень; у 1764 р. – 18 сотень; у 1775-1782 рр. – 17 сотень. За компутом і ревізією 1764 р. у ньому
нараховувалося 18 сотень, 9838 виборних козаків, 19 810 підпомічників та 101 556 душ іншого населення. Від 1763 р. на території
полку діяли два судові повіти – Чернігівський та Менський, а від 1766 року два комісарства – Чернігівське та Березнянське. Сотенними центрами полку були такі містечка і села: Батурин, Бахмач, Березна (Березне, Березине), Білоус (Білоусівка, Білоус-Євтухів),
Борзна, Виблі (Вибель), Волинка, Городня, Івангород, Киселівка (Кирилівка), Конотоп, Любеч, Мена, Понорниця (Понирне, Понурниця),
Салтикова Дівиця, Седнів (Седніїв), Сибереж, Синявка, Слабин, Сосниця, Стольне (Столин), Чернігів.ю Нині це територія Бахмацького, Борзнянського, Куликівського, Менського, Сосницького і Чернігівського районів Чернігівської області та північно-східної частини
Конотопського району Сумської області. За указом Катерини ІІ від 16 (27) вересня 1781 року Чернігівський полк ліквідували, а його територію включили до складу Чернігівського намісництва, відкритого 30 січня 1782 р. Серед полкової козацької старшини найбільш відомими державними і військовими діячами були майбутні гетьмани – Д. Многогрішний
(Ігнатович), І. Самойлович, І. Скоропадський, П. Полуботок; полковники і генеральні старшини – Ф. Лисенко, Я. Лизогуб,
В. Дунін-Борковський. Знаними в Гетьманщині стали також родини сотників і полкових старшин Сахновських, Мокрієвичів, Павичів,
Тризн, Малявок, Бережинських, Шихуцьких.
Чигиринський полк*.
Чигиринська сотня;
Крилівська сотня;
Воронівська сотня;
Чужинська сотня;
Боровицька сотня;
Медведівська сотня;
Жаботинська сотня;
Смілівська сотня;
Олов’ятинська сотня;
Баклиська сотня;
Орловська сотня;
Єреміївська сотня;
Жовнинська сотня;
Максимівська сотня;
Кременчуцька сотня;
Потоцька сотня;
Омельницька сотня;
Голтвинська сотня;
Остапівська сотня;
Всіх сотень 19, з яких перші 11 на правому боці Дніпра, а останні 8 на лівому. Всього козаків у Чигиринському полку 3241,
з них 1921 у сотнях правобережних, 1320 у лівобережних, а з Генеральною старшиною 3247. Полковник Федір Якубович.
&
Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:
 Сейчас читают про:
  5851 5765 |
