Теорія пасіонарності Л. Гумільова

Оригінальна теорія культурогенезу створена істориком, етнологом, культурологом, філософом, представником російського космізму Л. Гумільовим (1912-1992) на основі концепції пасіонарності. Його культурологічні ідеї викладені в роботах "Этногенез и биосфера Земли", "Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации",

"Этносфера: история людей и история природы" та ін. Одна з головних категорій його концепції - "етнос", котру він розглядає двояко: як соціокультурну спільноту і як форму внутрішньої диференціації виду Homo Sapiens залежно від географічних умов життя та господарської діяльності. Л. Гумільов вважав, що виникнення нових етносів обумовлено космічними енергетичними (пасіонарними) поштовхами, які породжують "пасіонаріїв". Вони є носіями нових генетичних ознак, що виникають у результаті мутацій. Внаслідок цього їм притаманний пасіонарний дух: високі прагнення, здатність в ім'я реальної або ілюзорної мети жертвувати заради її реалізації як своїм життям, так і життям інших. Пасіонарний дух надає етносу історичної динаміки, активності, наслідком чого є успішні завойовницькі війни, створення держави, розквіт мистецтва. В результаті цього сплеску пасіонарної напруги з'являється нова культура. При цьому відбувається або поглинання ряду суміжних культур, або ж розширення ареалу за рахунок неокуль-турених територій, або ж поєднання обох процесів. Усі етноси проходять декілька стадій розвитку: виникнення і підйом, викликані пасіонарним поштовхом; фазу апогею етнічної активності, котра супроводжується суперництвом всередині етносу; фазу розсіювання пасіонарної енергії, її кристалізації в пам'ятках культури та мистецтва; фазу життя етносу "за інерцією"; фазу незворотної деградації етносу і обивательського спокою. Поступово пасіонарна енергія розтрачається в історичній діяльності, і етнос знову розчиняється у природному і соціальному середовищі, поглинається іншими цивілізаціями, що піднімаються, і часто безслідно зникають, входячи в склад іншого суперетносу. Життєвий цикл етносу складає приблизно 1200-1500 років, за які він розвиває свою культурну традицію.

За Гумільовим, російський етнос приблизно на 500 років молодший від західноєвропейських народів. Тому, як би росіяни не прагнули відтворити європейські форми життя, вони не зможуть досягти такого життєвого рівня і форм буття, що характерні нині для Заходу, який знаходиться в інерційній фазі і належить до іншого суперетносу. Можна зробити спробу увійти в його склад, але тоді платою буде відмова від власних традицій і наступна асиміляція. Погляди Л. Гумільова певною мірою перегукуються з класичними теоріями локальних цивілізацій М.Я. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, які будуть розглянуті нижче.

21) Основной закон эволюции по Лесли Уайту Рассматривая развитие культуры в исторических масштабах, Лесли Уайт, вслед за физиками, подчёркивал: если в неживой природе энергия стремится к равномерному рассеянию во Вселенной, то в живых организмах процесс направлен в противоположную сторону - к накоплению энергии и усложнению различных структур. Человеческая культура служит системой для «запрягания» (harnessing) энергии и последующего использования её в своих целях. С ходом развития культуры постепенно меняется соотношение «прирученной» / «неприрученной» человеком энергии – первая из них неуклонно растёт… Лесли Уайт, опираясь на эволюционные идеи Герберта Спенсера о том, что прогресс тесно связан со способностью приобретать энергию и управлять ею, сформулировал «Основной закон эволюции»: «Культура прогрессивно развивается по мере того, как возрастает количество обузданной (harnessed) энергии на душу населения, или по мере того, как увеличивается эффективность или экономичность в средствах управления (control) энергией, или происходит то и другое вместе».
22) Звичайно, що у реальному житті суспільства вище названі аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємо-пов'заних сторін культури дозволяє з'ясувати, у чому полягають її основні функції.

Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.

Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для оволодіння силами природи і пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу

Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.

Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій.

Рис. 2. Основні функції культури

Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

23) Міжкультурна комунікація - термін введений у науковий обіг Г. Трейгер та Е. Холл^[1]. Міжкультурна комунікація - комунікація між представниками окремих культур, коли один учасник виявляє культурну різницю іншого. Це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур. Має місце в бізнесі, туризмі, спорті, особистих контактах, науковому та освітньому світі тощо.

Інший варіант визначення: "Міжкультурна комунікація - адекватне взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, що є приналежними до різних національних культур" ^[2]

Міжкультурна комунікація – наука, яка вивчає особливості вербального та невербального спілкування людей, що належать до різних національних та мовно-культурних спільнот.

24) Походження та історичні типи моралі

Як західні, так і східні культури проходять кілька стадій у своєму розвиткові у рамках традиційного суспільства, бо всі вони попри відмінності, своєрідність, пов'язані з релігійно-ет­нічними, економічними особливостями, мають досить яскра­во виражені схожі риси, тобто стиль життя. Оскільки він задається схожими об'єктивними обставинами, то й поведін­ка людей, їх мотивація, обгрунтування намірів також типізу­ються, незалежно від того, на яких засадах базується теорія, що вивчає звичаї: пояснює вона закономірності економічним чи духовним розвитком. Ми бачимо, як риси, що визначають людську мораль, поступово виявляються у тій чи іншій формі, усе виразніше вимальовуються й переживають свою кризу, руйнуються, витісняються на задній план більш розвиненими формами. Старе, забуте, незрозуміле новим поколінням рап­том відроджується, набуваючи зовсім нового змісту.

Іншими словами, мораль історична. Вона, як чисто люд­ська риса, безумовно, мінлива, як і сама людина. Тому, гово­рячи про виникнення моралі, необхідно з'ясувати найбільш загальні, принципові тенденції, які розвивалися протягом ду­же довгої еволюції людства і спричинили виникнення того, що зараз ми називаємо мораллю.