Мості, безвідносно до її причин, може призвести до иііія

смерті потерпілого, якщо не надати йому невідкладно™

помоги. Тоді як в цілому нескладні, але цілеспрямовяя

групи можуть врятувати йому життя. 1

Втрата свідомості здебільшого спричиняється Ір*В

ванням черепа і головного мозку, а також тяжкими траиМЯ

скелета і внутрішніх органів, що може бути насліди

падіння з великої висоти, каменепаду. Втрата свідомооїі •

місце також при утепленні, потраплянні в лавину. При цьв

основною небезпекою є асфіксія. Втрата свідомості в циі

випадку- це реакція на нестачу кисню. Часто втрата ІяШ

мості відбувається в результаті електротравм (уражіи

блискавкою чи електричним струмом). Втратою свідоме

супроводжуються також тяжкі форми отруєння, інфокцЙ

захворювання з наступними ускладненнями. Втрата сні]

мості тривалістю до кількох годин може бути насліди

епілептичного припадку. Цей стан поступово переходити

сон, і тоді людину вже можна розбудити. При запаморочії

і колапсі втрата свідомості може продовжуватись угьв

кілька секунд (до 1 хвилини). Якщо свідомість.швидко І

відновлюється, треба шукати інші причини її втрати. 1

Слід пам'ятати, що втрата свідомості може мати рій

глибину і протікати в кілька стадій - від найлегшої до кн

тичної. Це необхідно знати для розпізнавання на р;Іни

стадіях розвитку загрозливого стану організації допомоги

Легка втрата свідомості (удар по голові, падіння

невеликої висоти, перегрівання, отруєння) виявляється

пригніченому стані потерпілого. Він ніби заглиблюється

себе, але при цьому зберігається мовний контакт: після ні

одноразового голосного повторення запитання він здач ми

повільно, тихо, іноді нерозбірливо, відповісти односкладні

вим "так", "ні". Потерпілий не розуміє найпростіших вкаІІ

вок, іноді виконує їх у сповільненому темпі; на запитання

чи відчуває біль, часто дає негативну відповідь. Але опш

режне обстеження травмованих ділянок тіла і перевірка ру

ХОМОСТІ СуГЛОбІВ ПрИ НаЯВНОСТІ ПереЛОМІВ ЧИ ІНШИХ Тр.''"І

викликає відповідну мімічну реакцію і стогін.

\>порозний стан (сонливість, повна апатія, неру-Іь) розвивається при поглибленні розладу свідомості, ипосне звертання потерпілий відкриває очі, але погляд І «лишається відстороненим. На біль реагує слабким сіном або мімічною гримасою. При сопорозному стані, а І Й при легкій втраті свідомості часто спостерігається і«ння, тому потерпілого необхідно перевернути на бік Іипобігання асфіксії внаслідок потрапляння блювотних у дихальні шляхи.

Кома (глибока втрата свідомості) - стан, який нагадує хоча "розбудити" людину при цьому не вдається. У пр-ІІпого повністю відсутня реакція на зовнішні подразни-» також больові відчуття. В цій стадії небезпека критич-) розладу дихання і роботи серця. Особливої уваги ви-щ: контроль за станом психіки потерпілого, тим більше відсутності свідків обставин травмування. В таких ви­ках завжди слід пам'ятати про небезпеку травмування міного мозку. Раннє його діагностування - в процесі Іти потерпілим свідомості - має вирішальне значення врятування життя потерпілого.

В коматозному стані настає параліч м'язів стравоходу Іду до шлунку. Це призводить до мимовільного витікан-шісту шлунку в ротову порожнину, а звідти з кожним Хом - у дихальні шляхи і легені, що стає причиною (іксії. В такій ситуації дуже швидко, іноді за лічені секун-може настати припинення серцевої діяльності і дихан-Такому потерпілому не допоможуть закритий масаж ця і штучне дихання, оскільки повітря не проникає в ди-ьні шляхи. Тому при втраті свідомості найважливішим є вбігання асфіксії. Для цього потерпілого, що перебуває 'ані непритомності, необхідно надати стійкого (фіксова-з) положення. Обережно, підтримуючи голову, його дуть на правий бік, потім ліву, тобто "верхню", ногу зги­нь під прямим кутом у тазовому і колінному суглобах. Іва рука потерпілого залишається за спиною, випрям-а вздовж тулуба, а його ліву руку згинають у ліктьово-суглобі і обернену вниз долоню підкладають під голову, им чином, потерпілий лежить не зовсім на боці, а з неве-им нахилом уперед. У цій позі опорними є кілька точок:

170-171

права сторона тазового суглоба і стегно, лівий коліннИІ суглоб, ліва гомілка і стопа, лівий лікоть і долоня, покладі на під голову.

Необхідно стежити, щоб вільному диханню потерпімо^ не перешкоджали підкладена під голову долоня чи буді. гі|(предмети. Обличчя потерпілого треба залишити відкриіищ для контролю за диханням і очищення ротової порожнині при виливанні в неї вмісту шлунку. В такому положенні ІІ«терпілий має залишатися доти, поки не опритомніє. Не обхідно постійно спостерігати за ритмом дихання, пульсі їм забарвленням шкіри. В разі зупинки серця або дихання І їй терпілого обережно перевертають на спину, підкладаючі під шию згорнутий одяг і приступають до реанімації. Під чи транспортування (особливо в пересіченій гірській місці вості) потерпілого, що знаходиться в фіксованому полі женні, не дуже туго прив'язують до нош широкими ремоні ми чи будь-якими шматками тканини, зав'язаними в діл ями тазового і плечових суглобів, голінок. Фіксатори повинні н| перешкоджати диханню.

При наявності переломів хребта, тазових кісток, верхмЦ і нижніх кінцівок, у разі падіння з великої висоти, удару вомиї ким каменем і т. ін. фіксоване положення протипоказане чі| рез небезпеку зміщення уламків кісток. Потерпілого в тани(випадках перевертають на спину, підкладаючи під Іпи(| згорнутий одяг, і трохи закидають голову назад, щоб з дощі забезпечити вільне дихання.

Під час проведення масових спортивно-оздоровчих ходів надання медичної допомогти потерпілим покі дається на дипломованого спеціаліста з вищою медичн освітою. В туристських подорожах медичне забезпечої входить у функції санінструктора, який призначаєтьсі числа учасників походу і не завжди має медичну освіту,.І пройшов відповідну підготовку в одному з медични кладів, організації цивільної оброни або червоного хр

Коло обов'язків санінструктора в туристському поході Іключає комплектування і підтримання в стані постійної го-Іовності похідної аптечки, вміння практично застосовувати Іаявні у ній засоби, діагностику найбільш поширених захво-І>ювань і травм, а також володіння прийомами надання пер­шої медичної допомоги і лікування, постійний контроль за таном здоров'я членів групи, якістю їжі, дотриманням пра-Іил особистої гігієни.

До переліку захворювань і травм, основи діагностики і Іікування яких повинен знати санінструктор, входять: про-тудні захворювання (гострі респіраторні інфекції, грип, Інгіна, запалення легенів), шлунково-кишкові захворюван­ня (дизентерія, черевний тиф, "гострий живіт", харчові •труєння), укуси отруйних змій і комах, гірська хвороба, нігова сліпота, тепловий і сонячний удар, обмороження, загальне замерзання (переохолодження), асфіксія при по-Іраплянні в лавину, воду або дим, внутрішні кровотечі, ура-нення блискавкою, електричним струмом, струс головного Ілозку, гнійничкові захворювання шкіри, опіки, удари, розтяг І розрив зв'язок, вивихи і переломи кісток.

Вирушаючи в похід, кожна група незалежно від даль-мості маршруту, повинна обов'язково мати з собою похідну •птечку, упаковану надійно, але з тим розрахунком, щоб у разі потреби її можна було швидко розпакувати. Герме­тичність упаковки, бажана в будь-яких походах, для водних маршрутів є обов'язковою.

Розрізняють два основних типи похідних аптечок (табл. 3.): Ірупову індивідуальну. Групова аптечка повинна включати по­вний набір медикаментів для надання допомоги у випадку можливих захворювань і травм, які найбільш часто трапля­ються на маршруті. До індивідуальної аптечки, крім необхід­ного мінімуму медичних препаратів і перев'язочних матеріа-пів, повинні входити індивідуальні ліки, необхідні при наяв-Іності у людини алергічних реакцій, а також хронічних хвороб, Чіри яких дозволено брати участь в експедиціях, і т. ін.

176-177

aТуристичні походи і подорожі безпосередньо пов'я.-м небезпекою виникнення екстремальних ситуацій. Крім І. тут має місце багатофакторність ризику. Змінюваність миг| орологічних умов, можливість стихійного лиха, травмувіїнні інших захворювань, виведення з ладу спорядження і б;н§І інших обставин можуть значною мірою ускладнити ситуації під час подорожі, експедиції. 1

Учасники туристських походів і подорожей протягом ти валого часу перебувають в умовах, що різко відрізняються • звичних, повсякденних. Уже сама ця обставина є екстремяя ним фактором, що обумовлює підвищену небезпеку вимя нення нещасних випадків і аварійних ситуацій, які виматЩІ значного фізичного напруження і психологічної мобілізації І

В сучасній літературі туризму спостерігається різноПІМ вживанні термінів для означення екстремальних ситуаці Це вносить плутанину в розміщення цього питання. 11 (я уникнути неясностей і помилкових або подвійних трактунимі визначимо основні поняття і терміни, які розглядатиму 11 даному розділі.

і Екстремальна ситуація - будь-яка подія, що спричи­нює різку зміну нормальних умов життєдіяльності людини. Серед екстремальних ситуацій виділяють позаштатні ситу-Вції, аварії і нещасні випадки.

І Позаштатна ситуація - будь-яка пригода, що містить у собі загрозу для здоров'я людей, призводить до •иникнення аварії, значно ускладнює виконання програми иоходу. Іноді для її означення використовується ана-Иогічний за змістом термін "надзвичайна пригода". І Аварійна ситуація, аварія - вихід з ладу будь-якого механізму, пристрою, спорядження в ході його використан­ня, під час пересування на маршруті.

Нещасний випадок- пригода, що завдала шкоди здо->в'ю людини і трапилася з незалежних від неї причин.

Катастрофа - подія природного або техногенного по-уцження, що призвела до загибелі людей і завдала 'ІІитків в особливо великих масштабах.

Дати вичерпні рекомендації на випадок усіх екстре-

Іьних ситуацій, які трапляються, практично неможливо.

м виключно суб'єктивних чинників підвищеного ризику

порозуміння у стосунках між членами групи, незгода з

івником, порушення дисципліни, вживання спиртного,

І' ревтома), існують ще й тактико-технічні фактори: помил-

Іи в орієнтуванні на місцевості, недооцінка перешкод і пе-

нюцінка власних сил, недостатній нічний відпочинок через

Іовдалий вибір місця базування, поспішність, порушення

рафіка, темпу, ритму і тривалості руху, неправильний роз-

>оділ вантажу тощо. Не треба скидати з рахунку також при-

пдні фактори, що в разі неправильних дій учасників похо-

у являють собою підвищену небезпеку. Основні з них такі:

І>уті ділянки скельних, снігових, осипних і трав'яних схилів,

178-179

льодовиків; камінні обвали, снігові карнизи, лід, (снігові лавини (з сухого, вологого або мокрого снігу, із г вих дощок); гірські річки із швидкою течією; селеві по блискавка; шквальний вітер, бурі, урагани, смерчі, та ни, торнадо; низька температура повітря; сонячна раді розрідженість повітря на великих висотах; пороги, шеі гряди, завали, коловороти, ополонки на водоймах; тс ва, обмежена видимість; загазованість підземних пс нин; сифони і звуження в печерах, швидке несподіван топлення підземних порожнин; болотиста місцевість руйні тварини і рослини; неправильні дії учасників по; здатні спричинитись до нещасних випадків, (кид камінням один в одного при пересуванні по схилу; під|; ня снігу при траверсуванні схилу, що може стати причі лавини; перебування на снігових схилах без сонцезахі^ окулярів (опік очей - "снігова сліпота"); купання в гір річці на не облаштованій для цього ділянці, і т. ін.

Під час туристських походів і подорожей, пов'язаі перебуванням (особливо тривалим) у природному се| вищі, фактор ризику присутній завжди. Найбільш імом ми в природних умовах є аварійні ситуації, пов'язані з гк ками в орієнтуванні; втратою групового та індивідуалі спорядження внаслідок пожежі, сходу лавини, хуртої переправи через водні об'єкти і з подібних причин; ві; ванням від групи одного або кількох учасників; неперг ченим поділом групи; різким погіршенням погодних уі виведенням з ладу спорядження, неможливістю йок дальшої експлуатації; передчасним витраченням або ванням продуктів харчування, що викликає загрозу пх втратою або виходом з ладу транспортних засобів (м ни, човна, плота і т.п.).

Статистика аварійних ситуацій і нещасних випадні час туристських походів і подорожей свідчить, м більшості випадків вони є наслідком неправильних дії мих учасників у період підготовки до походу (необґруні не завищення можливостей груп, невдало обраний мирі або час походу, випадковий склад учасників, чи їх Ін логічна несумісність, недостатнє екіпірування або ним тання неякісного групового та індивідуального спор"" ня тощо), а також помилок, безпосередньо на м;м

Ише незначна частина аварій виникає з об'єктивних при-Ин, які не залежать від учасників походу (наприклад, коли >упа потрапляє в зону стихійного лиха - пожежі, повені, Кагану, землетрусу і т.ін.).

і Від нещасного випадку аварійна ситуація відрізняється їм, що в критичних умовах, які містять у собі загрозу для иття, опиняються не один або кілька людей, а вся група.

Ті, хто хоч раз потрапляв у екстремальну ситуацію, ак-нтують увагу на своєму незвичайному психічному стані. Ідних він може виявлятися в загальній мобілізації, при-Іві енергії і готовності протистояти обставинам, у інших-ригніченому стані, депресії, відчутті страху і паніці. Таке Іийняття ситуації спричиняється до алогічної поведінки цей, що суперечить здоровому глузду.

Страх є нормальною реакцією людини на небезпеку і Іливим фактором самозбереження. Межа подразнення, викликає страх, залежить від знання і міри адаптації лю-и до чинників, які його викликають (висота, сила водно-отоку на гірських порогах, гроза, дикі звірі і т.ін.). Найсильнішим проявом страху є паніка. Панічний стан вляється в сум'яття, переляку розгубленості, втраті кон-Ію над своїми думками і діями. Форми його вияву мо-» різними.

Заціпеніння і когнітивний дисонанс. Бувають випад-оли страх паралізує свідомість, і замість того, щоб тіка-Ід небезпеки, людина залишається в стані заціпеніння, датна зробити ні кроку. Потерпілий не реагує на кинутий І рятувальний круг, мотузку. За своїм виявом до силь-Іаніки подібний є когнітивний дисонанс, при якому лю-І, не контролюючи від страху своїх дій і свідомості, гь у бік небезпеки, тобто найсильнішого подразника. Це одна форма вияву паніки - активна паніка. Вона Іає інстинктивних діях, спрямованих на самозахист: |ка втеча, стрибок у бік, крик і т. ін. Інстинктивне бажання пливти до берега вщ перекинутого човна суперечить міркуванням безпеки: рацюналыним е р!шення не покидати ч на, а споюйно гребти за теч!ею до мткини. В зимовий перюд уявна небезпека може призвести до того, що люди § пан!ц! кидають рюкзаки, одяг, спальн! м!шки, небезпеку об* мроження I навпъ загибел!. Активна пан!ка може виявлЦ** тись також у форм! неконтрольованоТ агресм. Це один |§| найнебезпечн!ших вияв!в пан!ки: адже найчаслше вон§^ трапляеться у ф!зично сильних людей, якг*звикли покладщ* 4 тись на своТ м'язи; в такому стан! вони сам! можуть статИв непередбачуваним екстремальним фактором. I

Третш вид - тиха панма - виявляеться в повн!й безпошщ радност!, вщчутт! безвихщност!, приреченост!. ЛюдиИШв втрачае волю \ в!ру в порятунок \ припиняе боротьбу за ЖИ1Щ тя. В цьому випадку потерпший не обов'язково перебувши у стан!, повноТ безд1яльност1. В!н може продовжувати автщв матично виконувати якусь роботу. Такий стан дуже ^чаСТв стае причиною трапчних випадк!в на вод! - значно част!Ш|И н!ж невмтня плавати, травмування чи переохолодження, Л

Пан!чний стан може виявлятись! в!нших формах, а тщв кож у посл!довн1Й зм!н! тих, що були розглянут! вище. Я

Особлива небезпечш'сть пат'ки полягас в Щ социальному характер! - вона досить швидко леррг даешься в!д одн1е'1 людини до 1ншоУ / зрештою мояЩ$ в разит и весь колектив. ^

Спец1альних засоб!в та лмв вщ пан!ки не юнуе. В ТТ пф передженн! важливу роль вщ1грають досвщ, загальнЛ ф1зична I психолопчна пщготовка, емоц!йна вр1внов^ женють I дисципл1нованють. Упевнен1сть людини в томи що вона здатна справитись з авар!йною ситуац1ею, дозвш ляе устшно боротися за життя. Той, хто може змайструвщ ти з пщручних матер!ал1в житло, зас!б для переправи, вмщ подати авар!йний сигнал пошуков!й труп! чи птотов! л1такщ здатен прохарчуватися тим, що може знайти в природнйщ умовах, не загине вщ страху, безпорадност! I голоду.

В1ропднють депресм, страху \ пан!ки зменшуються в т^ му раз!, якщо учасники експедиц!У чи подорож! волод1Ю1§ необхщними вщомостями про фактори небезпеки \ пер|«шкоди на маршрут!. Страх найчаслше пов'язаний з недо

статньою 1нформован1стю, I волод!ння достатн!м обсягом 1нформац|Т ще до початку експедици, виходу на маршрут дозволяв уникнути виплеску негативних емоцч'й - депресм, страху I пан1ки.

Як зас!б проти депресм I страху можна рекомендувати акупресуру на точки, що знаходяться на зовн!шн|'й сторон! гомшки нижче кол!на. Для цього подушечками вказ!вних палым'в обох рук натискають на ц! точки! роблять легкий круговий масаж протягом 5 хвилин.

I Зна ч ну роль у тдготовц! до екстремальних ситу- | ацш, попередженн! депреси, страху I паш'ки в1д1грас I психолог!чна тдготовка. Головною метою тако'1 \ т'дготовки с виховання вол! до життя.

\ В раз! короткочасноТ зовн!шньоТ загрози людина д!е на чуттевому р!вн!, керуючись!нстинктом самозбереження: (вщскакуе вщ дерева, що падае; ч!пляеться за нерухом! предмети, з!рвавшись з висоти; намагаеться триматись на поверхн! води при загроз! утопления). В таких випадках не йдеться про волю до життя. 1нша справа - тривале вижи-вання. В екстремальн!й ситуацм рано чи п!зно настае кри-тичний момент, коли надм!рн! ф!зичн!! псих|'чн! наванта-ження, знев!ра в необхщност! подальшого опору пригжчу-ють волю. Людина стае пасивною! байдужою,!нстинкт са­мозбереження послаблюеться. ТУ вже не лякають можлив! наслщки ТГ необдуманоУ повед!нки, вона втрачае в!ру в по­рятунок! тому гине, навпъ не використавши запас!в продо-вольства,!нших наявних можливостей, не вичерпавши до к!нця своУ ф!зичн! ресурси.

В умовах короткочасного виживання, що базуеться ли­ше на бюлопчних законах! обумовлюеться шстинктом са­мозбереження, трапляються нетривал! псих!чн! розлади, невр!вноважен! повед!нков! реакц!У (ютерика, пан!ка).

Свщоме! цшеспрямоване прагнення до виживання 1нак-ше можна назвати волею до життя. Вона виявляеться в умовах тривалого виживання! мае в своУй основ! свщому мету, яка диктуе активний оп!р несприятливим обставинам.

В екстремальних умовах дуже багато залежить в!д кер!вника, в!д того настрою, який в!н зум!е створити в труп!. I в!н сам,! найбтьш близью до нього люди повинн! вс!м

своТм виглядом, повед1нкою, розмовами вселяти в своУх-ф вариш1в в!ру в можливють порятунку. Необхщно забезпбЦ|| ти посильною роботою кожного члена групи, бо н!що такш прип-пчуе людину як у ф1зичному, так \ у псих!чному плш| як вимушена безд1яльнють, I особливо невщомють. ВажМ во пересилити ф!зичну втому, не вщкладати н!яких спрйЦ мобт!зувати всю волю, на виконання того, чого не хочИИ ся робити. В екстремальтй ситуацп саме так! незначн!,в перший погляд, вольов! р!шення, що забезпечують тривШВ виживання. Тим бшьше, що в таких умовах не може буН др!бниць. •

Виживанню в екстремальних ситуац!ях сприяе шир01 об1знанють у найр1зноман1тн1ших галузях, починаючи з астй номП' I медицини \ заюнчуючи рецептурою приготування ОН ав з усього, що можна знайти Уставного в польових умова^И

Прийоми виживання в кожи!и географ1чн!й зон! р1зн1, Я що с оптимальним в умовах тайги, неприйнятне для ЛИ тел!, I навпаки. Тому лопчно зробити спробу узагальнв^И основних правил \ рекомендацт стосовно поведЫки у^Н

к1в походу чи науково! експедицн, що потрапили в 9^Л ремальну ситуац!ю. Я

Заспокснтись. Моб1л1зувати волю I ва своУ знания, ||В бути готовим Д1яти. У зв'язку з тим, що екстремальна Э)Н ац!я не вщводить часу на роздуми, це треба робити нега!|Н осктьки обстановка вимагас оперативних р!шень I д!й. Н

Заспоко'ипи товариш!в. Оц1нити Тх моральну I ф1зив здатн1сть до подальших д!й, пщбадьорити, зняти напру)|^И ня у тих, хто пщдався пан1ц1. Н! в якому раз! не розслабЯ тися, запоб1гти поширенню настроТв розпачу \ приреченвН

Оперативно оцшити ситуацию. Для цього • обхщно: а) щентиф1кувати небезпеку; б) проанал1зу§Я Ймов1рн1сть наростання чи повторения дм небезпвЧ^И фактор!в (каменепад, лавина, блискавка I т. 1н.); в) шв^Н поставити Д1агноз потерптому, визначити невщкладн|Д потр1бно'|' медичноТ допомоги \ в раз!, якщо це допускаев го ф1зичний стан, перемютити потерпшого в безпо^Н м!сце. я

Об'с кт и в но оцшити м!ру небезпеки. ВщповщноИ

•«• • •• /** ^ ^^^^^1

ситуацп вжити заходт для досягнення локально! безгЦИ

(вщ1йти в укриття, виб!гти на узл1сся, пристати до берега, закртитись на скел! за допомогою додатковоТ самострахов-I ки тощо).

I Згу рту ват ися. Якщо е можливють, з!брати трупу для I обговорення ситуаци, пщрахунку втрат, оц!нки серйозност! I гравм 1 здатност! потерпшого до самост!йного пересування.

I Визначити заходи, спрямоваш на л1кв1дац1ю екст- I ремально'1 ситуацп:

I > оптимальний шлях виходу з району стих!йного лиха \ до-

I сягнення найближчого населеного пункту;

I > спос!б транспортування потерпшого;

I > засоби зв'язку з рятувальниками;

I > прийоми подання сигнал1в бщи;

I > розв'язання побутових проблем (Ужа, вода, укриття, теп-

I ло I т. 1н.);

I > виконати розрахунок часу, вщстан!, витрачання запасу

I продуклв.

I Встяко усувати непорозумшня у стосунках м\ж I учасниками походу. Пщтримувати дисципл1ну, атмосферу I доброзичливост!, взаемодопомоги. Припиняти поширення I пашки I взаемн! звинувачення. Н1 в якому раз! не шукати 1 вины их. Ус> зусилля зосередити на пошуку шлях!в виходу з I екстремальноУ ситуацн, яка п!ддаеться детальному анал!зу

^Н ' __ __ ••• ••• ••• •••• •• тяят

I июля повного и вичерпання I лшвщацп ВС1Х и наслщюв. При 1 втрат! ор1ентування \ можливосл самост!йного виходу з I району стих1Йного лиха орган1зувати пошук безпечного I 1 зручного М1сця для облаштування авар1йного табору. I Забезпечити рялвниюв достов!рною \ вичерпною 1нфор-I мац1ею I беззаперечно виконувати вс! Ух вимоги. I У випадку травмування кер1вника чи в раз!, якщо в!н 1 не може керувати групою з шших причин, його заступник I (чи будь-який 1нший учасник, визначений групою на роль I шдера) повинен очолити колектив 1 взяти кер!вництво на 1 себе. Демократичнють стосунюв не повинна заважати I кер1вников! управляти колективом. В екстремальн!й ситу-I ац!У принцип одноос!бного кер!вництва набувае особливоУ наги.

Медичний аспект екстремальних |

* в: I