Єдиний податок

З 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".

Основні недоліки місцевого оподаткування в Україні:

незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів;

- вузький перелік місцевих податків і зборів;

- відсутність самостійних прав в органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних місцевих податків і зборів;

- відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими зусиллями населення;

- зволікання із запровадженням суто місцевого податку — на нерухоме майно;

- нерозвинутість податків, які відображають політику місцевого самоврядування.

Справляння місцевих податків відповідно до чинного законодавства повинно забезпечити виконання таких вимог:

- достатні обсяги надходжень та справедливий розподіл коштів;

- одержання податкових надходжень з місцевих баз оподаткування;

- відповідність між економічним розвитком і надходженнями місцевих податків і зборів;

- складність ухилення від сплати податків;

- невеликі адміністративні та виконавські витрати;

- рівновага між споживанням місцевих послуг і податковим тягарем;

- підзвітність у витрачанні коштів, які надходять від місцевих податків;

- гнучка система ставок місцевих податків і зборів;

- місцеві органи самоврядування повинні мати право встановлювати ставки одного або двох найголовніших місцевих податків.

Напрями реформування місцевого оподаткування в Україні зводяться до:

- піднесення фіскальної ролі місцевих податків і зборів;

- надання окремим місцевим податкам статусу загальнодержавних податків і зборів;

- перенесення акценту в місцевому оподаткуванні на податки з доходів населення, на прибуток підприємств та нерухомість;

- запровадження податку на нерухомість і віднесення його до складу місцевих;

- надання самостійних прав органам місцевого самоврядування в місцевому оподаткуванні;

- розвиток місцевих податків і зборів, які відображають політику органів місцевого самоврядування в галузі зайнятості, соціального захисту населення, охорони

навколишнього природного середовища.