Характеристика району подорожі

3.1. Фізико-географічний опис району подорожі:

Хребет Фегераш – гірський масив, розташований між річками Димбовіца на сході та Олт на заході. Гори Фегераш альпійського віку. Вони сформувались в крейдяному періоді наприкінці мезозойської ери.

Високогір’я Фегерашських гір складається в основному з метаморфічних гірських порід на зразок кристалічних сланців. Головний хребет складений в основному із слюдянистих сланців і парагнейсів з включеннями амфіболітів та кристалічних вапняків. Північний схил Фегерашських гір складений з слабометаморфізованих порід, в основному глинистих сланців з включеннями вапняків, амфіболітів та кварцитів.

Науковці вважають, що в горах Фегераш є сліди двох фаз зледеніння – альпійської та піренейської.

Під час альпійського зледеніння льодовики вирили глибокі цирки і льодовикові долини. Найбільші льодовики були на південному схилі в долинах рік Капра, Вильсан, Скара-Негою та Буда. На північному схилі довжина льодовиків не перевищувала 4 – 4,5 км. Найбільші льодовики були в долинах Валя Урля, Пожортей.

Під час останньої піренейської фази зледеніння утворились висячі льодовикові цирки, заокруглені скелі, чисельні осипища морен. Найбільше враження справляють гострі різці між цирками та льодовикові озера. Вершини висотою понад 1800 м над р.м. були «зрізані» льодовиками, що надало їм неповторного величного вигляду.

Масив Фегераш представлений головним хребтом та чисельними боковими відрогами, що відходять як на північ, так і на південь. Головний хребет Фегераш складений з ряду окремих вершин, відокремлених неглибокими улоговинами. Вигляд хребта з півночі нагадує пилку зубами догори.

Найбільш високі вершини знаходяться в центральній частині Фегерашу. На окраїнах масиву гори поступово стають нижчими і більш пологими. З боку хребта Пятра Краюлуй найнижчою перевальною сідловиною є Курметура Фойї (1367 м). Між вершинами Вирфул Луцелє (2176 м) на сході та Вирфул Лекустелор Гевану (2153 м) на заході загальною протяжністю 55 км - за винятком єдиної сідловини Курметура Зерней (1923 м) - головний хребет Фагараш сягає висоти 2100 м.

Чисельні північні відроги коротші, але вони настільки стрімкі, що на відстані усього 10 км перепад висот досягає 2000 метрів. Ця територія представляє пересічену місцевість з слаборозчленованими паралельними хребтами. Їх всього 26. Місцеві жителі називають їх «мукія» або «піскул». Між Валя Симбетей і Валя Шерботей розташовані 12 хребтів. Їх перелік зі сходу на захід: мукія Дрегушулуй, мукія Зенога, мукія Віштя Марє, мукія Жердоману, мукія Терицей, піскул Подрагулуй, мукія Альбота, мукія Бутяну, піскул Билєй, піскул Доамнєй (піскул Лейцел), піскул Серецій та піскул Шерботей. Південні відроги більш пологі, витягнуті та розгалужені. Нараховують 15 відрогів, з яких 6 найбільші за площею. Чотири з них (Мезєа-Отіку-Єзер, Молдовяну-Скерішоара-Пікуіате, Лєспєзь-Клебуцет-Мунтішору і Мезгаву-Зенога-Пояна Лунга) мають довжину понад 30 км. Гори Фегераш - найвищий масив Румунії. Тут знаходяться 8 з 14 найвищих вершин Румунських Карпат, які сягають висоти 2500 м. Це Молдовяну (2544 м), Негою (2535 м), Колцу Віштей Маре (2527 м), Лєспєзь (2517 м), Винеторя Луй Бутяну (2507 м), Хиртопу (2506 м), Корну Келцунулуй (2505 м) і Дара (2500 м). Тут же знаходяться 42 вершини з висотою від 2400 до 2500 м.

Пятра Краюлуй зв’язаний з Фегерашем через заліснений перешийок з вершиною Томашул Марє (1735 м) і перевалами Курметура Фоій (1367 м) та Курметура Лєрєскулуй (1396 м).

Гори Фегераш розчленовані густою мережею водних потоків, структура яких тісно пов’язана з рельєфом. Головний хребет поділяє річкову мережу на дві великі групи: річки північного схилу і південного схилу. Вони відрізняються між собою.

Річки північного схилу короткі (до 10 км) і маловодні. Вони мають велику швидкість водних потоків і утворюють глибокі та вузькі долини, які відокремлені гострими, ребристими вододілами. Всі вони течуть на північ майже на однаковій відстані одна від одної.

Всі водні потоки північного схилу впадають в річку Олт. Між хребтами мукія Симбетей на сході та мукія Пуга на заході протікають такі річки (із сходу на захід): Симбетей, Віштішоара, Віштєа Марє, Учішоаре, Учєа Марє, Подрагу, Арпашу Марє, Арпашелуй, Картішоара (Биля і Доамнєй), Лаіца і річка Риул Марє, Порумбецелулуй з допливами Сереут і Шербота.

Річки південного схилу довші і повноводніші. Західні водні потоки живлять річку Олт, східні – Аржеш. Між вододілами гори Коцій на заході і гори Келцуну-Мезєа-Отіку на сході водні потоки впадають в гідрографічну сітку річок, Ботей Тополочу-Аржеш, Випсанул і Риулуй Доамнєй.

Річки Стерміноса, Будіславул, Сурулуй і Грохотішул належать до басейну річки Бойя, яка утворюється від злиття Бойа Міке та Бойя Марє. Бойя впадає в річку Олт біля населеного пункту Грєблєшти.

Річка Капра збирає води річок, що витікають з котловин Капра, Келцунул, Палтінул, Лєспєзі і відводить їх в рукотворне водосховище Ведрару. Річка Буда збирає води допливів Переул Мірчей, утвореного з потоків Ізворул Поду, Жюржюлуй, Ізворул Орзянсана та Ізворул Молдовянул і разом з річками Реіосу і Мушетейца також впадають у водосховище Ведрару, з якого витікає річка Аржеш. Річка Велсан збирає води декількох потоків і впадає в річку Аржеш біля населеного пункту Меришань.

Річка Валя Рєа збирає води потоків Бендя, Поярна, Дара, Мушетеску і Боурєцу і, злившись з річкою Зерна (яка приносить води потоків Леота і Бретіла) і під назвою Риул Доамней біля міста Пітешть впадає в Аржеш.

Четвертинне зледеніння залишило в горах не тільки гострі різці, цирки та льодовикові долини, які надають горам Фегераш особливу величність, але й багато озер. Вони, немов перлини, розсипались по котловинах та долинах гір. Найбільше з них за розмірами – це Биля Лак (4,65 га). Найглибше - озеро Подрагу (15,5 м). Озеро Міоарєлор розташоване на висоті 2282 м над рівнем моря і є найвисокогірнішим у Румунії. На північному схилі між котловинами Калдаря Урлєй і Келдаря Аврігулуй знаходяться такі озера: Урля (2 га, 4,5 м, 2194 м), Віштішоара, Подрагулуй (Лакул Марє, Лакул де Сус), Подражел, Бутяну, Лакул Билєй, Лакул Доамнєй і Авріг.

На південному схилі між котловинами Хиртопу Леоатей і Келдаря Будеславулуй розташовані 8 озер. В котловині Хертопи Леаотей: Рошу, Жеамен де Жос, Жеамен де Сус, Міоарєлор). Озеро Фунду Биндей, озера Валя Рєа, озера Галбене, Скерішоара Вілсан, Пікуіца, Поду Жюржюлуй, Буда, Ритосу, два озера в котловині Капрєй, Келцун, Негою і Будіславу.

Масиву Фегераш притаманні суворі кліматичні умови, характерні для помірного і приполярного поясів.

Атмосферний тиск виразно зменшується з висотою. Середній показник в мм ртутного стовпчика змінюється з висотою таким чином: Висота (м над р.м.)
Тиск (мм рт.ст.)

Температура повітря зменшується з висотою (0,5 – 0,6°С на 100 м висоти).

Середня річна температура в горах нижче 0°С. На південному мегасхилі вона дещо вища і залежить від експозиції.

На висоті понад 1800 м зима триває 6-7 місяців. Середня температура самого холодного місяця (січня) дорівнює -8 -10°С, а самого теплого місяця (липня) не перевищує +7°С.

Максимальні літні температури доходять до +25°С, а мінімальні зимові до -38°С.

В глибоких долинах спостерігається інверсія температур. Різниця температур в затінених долинах і на вершинах доходить до 10°С. Ось чому в деяких цирках північної експозиції сніг зберігається до кінця літа. Високі гори можуть піднести багато сюрпризів. Так, взимку при ясній погоді температура в горах може бути плюсовою, тому можна навіть засмагати.

В той же час влітку під час грози температура падає нижче 0°С і дощ переходить в мокрий сніг.

В горах Фегераш переважають західні вітри. Інтенсивність їх зменшується в долинах і збільшується на гребенях гір. Взимку швидкість вітру доходить 120 км на годину. Весною переважають місцеві вітри типу фена, що дмуть з гребенів в долини. Влітку в ясні дні дмуть місцеві вітри типу бриз з північного хребта на південний.

Небо в горах Фегераш рідко буває абсолютно ясним. Переважають купчасті хмари білого кольору. Це хмари гарної погоди. Але коли вони сильно розвиваються, то можуть бути причиною гроз, які в горах бувають досить часто. Менше гроз буває восени.

Восени і взимку виникають хмари, які заволочують небо і можуть бути причиною тривалих дощів або снігопадів.

При зустрічі теплого і холодного повітря на північному схилі часто виникають місцеві хмари. В той же час на південному схилі гарна, безхмарна погода.

Опадів в горах Фегераш випадає багато. У високогірній частині випадає від 1200 до 1400 мм. Нижче над лісами – 800-1000 мм. Найвологішим місяцем є червень. Найменше опадів випадає у вересні, а в котловинах – в лютому.

Сніговий покрив установлюється у жовтні і триває до кінця травня – початку червня. Іноді сніг випадає у другій половині вересня, а може і в листопаді. Вище 2000 м над рівнем моря сніг може випадати в усі пори року. Іноді сніг, який випав у вересні – жовтні, тане під впливом теплих дощів з 8

півдня. У зимовий час ясних днів буває мало. Особливо з вересня по січень небо заволочують чорні хмари і випадає багато снігу, який здувається з гребенів гір і відкладається в долинах і котловинах. Починаючи з січня до середини березня, кількість днів зі снігопадами зменшується, частіше світить сонце, дують сильні вітри.

Починаючи з другої половини березня снігопади поновлюються. Випадає велика кількість мокрого м’якого снігу, який рівномірно лягає на поверхню гір, створюючи небезпеку сходження лавин. На північних схилах та затінених долинах сніжники зберігаються все літо.

Рослинність в горах Фегераш, як і взагалі в горах, залежить від клімату, який змінюється з висотою і має вертикальну поясність.

Головну роль в цьому відношенні відіграє температура. На південному схилі вона вища і тому природні зони зміщені вгору.

В горах виділяють дві природні зони: зона чорних лісів та альпійська, які поділяються на декілька поясів в залежності від висоти над рівнем моря.

Ці дані наводимо у вигляді таблиці:

Природна зона та її пояси	Висота над рівнем моря
Північний схил	Південний схил
1. Зона чорних лісів: буковий ліс мішаний ліс хвойний ліс	600 – 1000 1000 – 1200 1200 - 1600	800 – 1200 1200 – 1450 1450 - 1850
2. Альпійська зона: - субальпійські луки і зарослі ялівцю та сосни альпійської - альпійські луки та чагарники	1600 – 2200 вище 2200	1850 – 2300 вище 2300

В букових лісах зустрічається граб, ясен, береза, модрина та інші. В мішаних лісах росте ялина біла, в’яз, ясен, горобина. В хвойному лісі переважає ялиця біла та смерека (ялиця європейська).

У альпійському поясі переважають зарослі чагарників, які подекуди перешкоджають пересуванню туристів, особливо сосна альпійська (жереп).

Поряд з ялівцем росте стелюх чорної вільхи (лелич), рододендрон та інші альпійські рослини.

В цьому ярусі великі площі займають альпійські луки, де переважають злакові - осока альпійська. Ще вище, майже на голих схилах, ростуть мохи, лишайники. Де-не-де зустрічаються яскраві альпійські квіти. Іноді можна побачити едельвейс (білотку альпійську).

Серед представників фауни зустрічаються карпатський олень, козуля, чорна гірська коза, бурий ведмідь, рись, дикий кабан та інші. В долині річки Арпашелул зустрічається байбак. Представниками птахів є глухарі, беркут, іволга, коршун та інші. Серед земноводних – гадюка звичайна. В озерах водиться форель струмкова.

Пятра Краюлуй – перлина природи, один з найулюбленіших гірських масивів у Румунії. Невеликий хребет відомий серед туристів крутими прірвами, вузьким гребенем, величними рухливими накопиченнями каменів у підніжжі і чудовим краєвидом, що відкривається з його вершини. Тут прокладають свої маршрути не тільки туристи, але й альпіністи та скелелази.

Пятра Краюлуй розташований перпендикулярно напрямку Меридіональних Карпат, простягається з південного заходу на північний схід, поміж м.Поду Димбовіцей та м.Зернешти. Межує на заході з Валя Димбовіцей, яка відділяє його від масиву Єзер-Пепуша; на півночі річка Бирса та Курметура Фойї відділяє його від гір Фегерашу; на сході Бран-Рукер відділяє масив від Бучєджь та Лєоата; на півдні – межує з долинами Димбовіца та Димбовічоара в низовині Поду Димбовіцей.

Пятра Краюлуй – вапняковий масив з кристалічним фундаментом. На кристалічних породах залягають осадові вапняки та конгломерати. Вапняковий шар завтовшки 800 метрів. Відмінності в породах, з яких складений масив, відбиваються на формах рельєфу.

Довжина цього вузького хребта близько 28 км. Площа масиву 180 км².

Хребет природньо розділений на три частини: Пятра Краюлуй Міке (Мала Пятра) – на півночі (довжина 3,5 км., найвища точка – г.Пятра Міке, 1816 м), центральну частину займає Пятра Краюлуй Марє (Велика Пятра Краюлуй, довжина її 10 км, з найвищою вершиною Ла Ом) та гори Петрічіка – на півдні (8,5 км, г.Ла Арсуре, 1889 м). Максимальна висота знаходиться в середній частині (вершина Ла Ом або Піскул Бачюлуй, 2238 м). Окремі відрізки хребта не опускаються нижче 1900 м. Південні та західні схили круті, кам’янисті, з великою кількістю скелястих урвищ. На західному схилі чітко розрізняється висотна поясність. Східний схил менш обривистий, більш заліснений. Тут багато стелюха.

Тільки подекуди зустрічаються скелясті схили з крутими урвищами.

Рослинний та тваринний світ відноситься до двох основних висотних поясів: лісового та альпійського (вище 1600 м). Рослинність масиву Пятра Краюлуй специфічна – кальцефільна. З рідкісних видів слід назвати гвоздику Пятра Краюлуй, яка є ендеміком масиву. Зустрічається едельвейс альпійський. З тварин тут зустрічаються олень, козуля, дикий кабан, вовк, рись, глухар, серни.

З метою збереження флори та фауни масиву створений Національний парк Пятра Краюлуй (площа 1480 га). На території парку туристи зобов’язані дотримуватись правил та вказівок адміністрації парку щодо охорони природи.